Отримання знань

 Українська держава - Гетьманщина

в системі міжнародних відносин

План.

1. Українські землі в системі міжнародних відносин. Місце Гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи.

2. Зовнішня політика Гетьманщини:

         а) католицькі держави

         б) протестантські держави

         в)православні держави.

         г) мусульманськими державами.

3. Додатки.

4. Тести.

Українські землі в системі міжнародних відносин. Місце гетьманщини в міжнародних відносинах тогочасної Європи

Як уже показано в попередньому матеріалі, з кінця XVI ст. збройні сили України - козацтво та Запорозька Січ - стають важливим фактором міжнародних відносин. Уже в 20-30-х роках XVII ст. багато європейських політиків розцінювали Україну як «ахіллесову п'яту» Речі Посполитої, де відбувалися часті й могутні козацько-селянські повстання, де точилася релігійно-політична боротьба. Проте вражаючим для Європи був розмах національно-визвольної війни. Адже до цього Річ Посполита була найсильнішою державою Європи, з якою більшість країн вважала необхідним якщо й не дружити, то жити в мирі. І раптом на її широких просторах вибухає могутній народний рух, котрий вона не в змозі погасити.

Слід згадати й головні події в Європі в першій половині XVII ст. Як відомо, після широкого реформаційного руху почався період контрреформації, провідниками якої були Австрія, Іспанія, католицькі князі Німеччини, Річ Посполита й папський Рим. Вони ж складали так званий габсбурзький блок у Тридцятилітній війні 1618-1648 pp. Річ Посполита була оплотом католицтва в Європі. У другій половині XVI - на початку XVII ст. відбувалася Нідерландська буржуазна революція.

Повстання в українських землях Речі Посполитої 20-30 pp. не дали їй можливості активно діяти на боці Католицької ліги. А на початку 1648 р. вибухнуло могутнє повстання під проводом Богдана Хмельницького, яке переросло в національно-визвольну війну, завдавши серйозного удару Речі Посполитій. У тому ж році Австрія та Іспанія потерпіли поразку, а Вестфальський мир 1648 р. означав кінець Тридцятилітньої війни. Більше того, у тому ж році в Англії почалася буржуазна революція.

Все це означало корінний перелом в історії Європи. Провідна роль на континенті переходить до країн, які стали на шлях буржуазного розвитку (Голландія, Англія), і тих, де склалася абсолютна монархія нового типу (Франція). Стали формуватися нові союзи, з'являлися нові політичні орієнтири держав, провідні ролі відігравали інші держави, й у цьому процесі не останнє місце належало Україні. Адже національно-визвольна війна 1648-1654 pp. привела до радикальної зміни ситуації у Східній Європі, а через неї вплинула на загальноєвропейську ситуацію. Річ Посполита, втративши значну частину своєї території, а разом з тим і козацьку воєнну силу, почала занепадати, хоча кілька десятиліть намагалася повернути втрачені землі. Навпаки, Московія, внаслідок приєднання значної частини України, з часом набула значення головної військово-політичної сили на європейському сході.

Насамкінець, ще одним фактором, який впливав на політичну ситуацію в Європі, була Османська імперія та її васал Кримське ханство. По-перше, ряд держав або намагався звільнитися від османської влади і сформувати нові коаліції держав, або прагнув не допустити поширення впливу турок у Західній Європі. По-друге, буфером між ними й турецько-татарською загрозою була Україна.

Отже, міжнародні відносини України в часи Б. Хмельницького визначалися не лише його прагненням знайти союзників у своїй боротьбі, але й політичними інтересами європейських держав.

Зовнішньополітична діяльність Б. Хмельницького переслідувала мету - забезпечити найбільш  сприятливі умови для ведення військових дій, а також не допустити створення коаліції держав на чолі з Польщею. Як відомо, Б. Хмельницький насамперед налагодив зв'язки з Кримським ханством. Водночас гетьман вів активні переговори з Туреччиною, обмінюючись посольствами, заявляв про готовність прийняти протекторат султана (1651).

Іншим об'єктом зовнішньої політики Української держави була Молдова. Гетьман підтримував взаємини з правителями Трансільванії і Валахії, прагнув налагодити контакти з Венеціанською республікою та Браденбургом. Відомо, що до Б. Хмельницького написав листа навіть керівник англійської буржуазної революції Олівер Кромвель.

Події Національно-визвольної війни набули широкого міжнародного розголосу. Особливо світ сколихнув факт утворення Української гетьманської держави. Ці події європейські володарі сприйняли неоднаково. Їхнє ставлення зумовлювалося складними міждержавними відносинами, зовнішньополітичними інтересами багатьох країн, неоднозначними, часто суперечливими, подіями. Розподіл сил у тогочасній Європі визначали реформаційні та контрреформаційні рухи. У зв'язку з цим усі країни поділялися на три табори: католицький, протестантський і православний.

Отже, Українська гетьманська держава виникла й розташовувалася в регіоні, де в середині XVII ст. домінували великі держави - Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія. Вони не були зацікавлені в існуванні самостійної й міцної Української держави - це суперечило їхнім політичним намірам щодо українських земель і порушувало рівновагу сил між державами.

Зовнішня політика

Головним завданням міжнародної політики молодої Української держави було успішне завершення війни з Річчю Посполитою та об'єднання всіх українських земель. Щоб досягнути цього, українська дипломатія використовувала суперечності між Польщею, Росією і Туреччиною. Б. Хмельницький вів переговори з російським царем, а також з турецьким султаном про прийняття Україною їхньої протекції.

Стратегію зовнішньої політики держави визначав гетьман Б.Хмельницький, який був досвідченим політиком і дипломатом. Створена ним дипломатична служба стала важливим інструментом зовнішньополітичної діяльності Української держави. Функції дипломатичної служби держави виконувала Генеральна військова канцелярія. Вона визначала склад українських дипломатичних посольств, приймала і відправляла чужоземні посольства, аналізувала розвідувальну інформацію, готувала дипломатичні документи.

Велика заслуга в налагодженні ефективної роботи канцелярії належала генеральному писарю Іванові Виговському - здібному адміністратору й дипломатові. У державі з'явилася ціла плеяда блискучих дипломатів. Серед них були, зокрема, Силуян Мужиловський, Кіндрат Бурляй, Антон Жданович. Завдяки добре налагодженій дипломатичній службі Україна активно утверджувалася на міжнародній арені як незалежна держава. Український уряд намагався, зіпертися на союз із Кримським ханством, а також активно шукав союзів з іншими державами.

Головною метою дипломатичних заходів Богдана Хмельницького було отримання допомоги у війні з Річчю Посполитою. Першою його дипломатичною акцією був союз з Кримом. Хоча Кримське ханство своїми нападами приносило багато лиха українському населенню, Б.Хмельницький вважав за першочергове завдання укласти союз із татарами. Татарська кіннота надавала суттєву допомогу повстанцям. Але значення мало не стільки використання татар як допоміжного війська, скільки забезпечення повстанцям спокійного тилу, бо татари могли стати на бік Речі Посполитої.

Для Хмельницького союз із Кримом давав можливість використати татарську кінноту як допоміжне військо, оскільки вони були майстрами несподіваного нападу, знищення обозів, оточення невеликих загонів. Це був рівноправний українсько-кримський союз, хоча поляки розцінювали його як підданство Б.Хмельницького Криму.

Козацька старшина погодилася платити татарам за службу (як іноземним найманцям) або грішми, або частиною здобичі та полонених. Брати ясир із людей православної віри заборонялося. Хоча насправді татари не дотримувалися цих умов.

Унаслідок татарських грабежів українського населення та зради хана під Зборовом і Берестечком відносини із Кримом ускладнювалися. Але Хмельницький не йшов на розрив з Кримом. У розмові з представником константинопольського православного духовенства Б.Хмельницький говорив у 1651р.: «Таке велике зло сталося через зраду кримського хана - який же близький друг кримський хан гетьманові? Але і за таке велике зло гетьман не пішов на розрив, і далі, до часу, не може вчинити розриву і буде терпіти всякі обиди від нього тому, що якби гетьман пішов на розрив, то кримський хан порозумівся б з польським королем та почне проти нас воювати, - тим кримський хан для нас грізний».

У 1653 р. Б.Хмельницький дозволив татарам відбудувати на Дніпрі замок Іслам-Кермен (біля нинішнього міста Каховки), що дало ханові можливість контролювати всі шляхи сполучення на Нижньому Подніпров'ї.

Виникнення Української держави порушило рівновагу сил у Центрально-Східній Європі. Щоб зберегти себе як незалежну державу, Україні доводилося проводити гнучку зовнішню політику і шукати союзників серед сусідніх та віддалених країн.

Католицькі держави

До католицького  табору належать такі держави: Австрія, Іспанія, Франція, князівства Німеччини, Венеційська республіка.

А в с т р і я, І с п а н і я, Ф р а н ц і я підтримували  в цій боротьбі Річ Посполиту, оскільки вона, так само, як і ми, є католицькою державою, й вороже ставились  до визвольної боротьби українського народу, оскільки Українська держава є православною. Але через складне внутрішнє становище вони  не могли  підтримати Польщу збройним виступом, тому  допомога виявлялася насамперед у дипломатичній підтримці.

Австрія не мала спільних кордонів з Україною, але мала їх з володіннями Османської імперії. Вона боялася турецької агресії і уважно слідкувала за морськими походами запорозьких козаків. Коли почалася визвольна війна України проти Речі Посполитої, Австрія однозначно стала на бік Речі Посполитої.

Австрійська дипломатія підбурювала проти України Молдавію, Валахію і Трансільванію. Віденський двір наказував своєму послові в Стамбулі всіма можливими засобами шкодити політичним контактам Хмельницького з султаном.

Австрія негативно сприйняла союз України з Московською державою в 1654 р. Пізніше її дипломати виступлять посередниками між Річчю Посполитою і Московською державою при підписанні Віленського перемир'я 1656 p., куди представники України не були запрошені. Але на початку 1657 p., коли Україна, Швеція і Трансільванія спільно воювали проти Польщі, до Хмельницького прибуло австрійське посольство П.Парчевича з метою схилити гетьмана до миру з Річчю Посполитою.

Німеччина. У німецьких  князівствах ставлення до боротьби українського народу проти Речі Посполитої є неоднозначним: у католицьких князівствах - ворожим, у протестантських - поміркованим. Однак у наших землях не підтримували й Польщу, сподіваючись скористатися з її послаблення для піднесення Пруссії.

Венеційська республіка не дивлячись на те що є католицькою державою і розташована поряд із серцем католицької церкви - Римом, підтримувала  Україну в її боротьбі проти Польщі, оскільки  вбачала  в українському козацтві свого союзника у війні проти Туреччини. У 1650 р. в Україну навіть прибуло посольство Альберто Віміни з метою укладення угоди про антитурецький союз Венеції та України. І хоча згоди досягнуто не було, адже Україна не могла вести війну і проти Польщі, і проти Туреччини одночасно, дружні відносини між нашими державами не припинялися.

Венеція знаходилася в стані постійної конкуренції з Османською імперією за вплив на Балканському півострові. Тому вона шукала спільника для боротьби проти Османської імперії і звернула увагу на запорозьких козаків, які уславилися в Європі своїми морськими походами. Ось чому в 1650 р. в Україну прибув посол Венеціанської республіки Альберто Віміно, який склав рукописну «Реляцію», описавши в ній походження й звичаї козаків. Хмельницький дякував за прихильність, але спільний похід проти Османської імперії не вважав на той момент слушним.

Протестантські держави

До  протестантського  табору належать Англія, Голландія, Швеція і князівства Північної Німеччини. Вони  спостерігали  за подіями в Україні з неприхованим інтересом. Співчували українському народові і бажали  йому перемоги над Польщею, бо із ослабленням Речі Посполитої ослабне і весь католицький табір.

Англія підтримувала  Українську державу. Олівер Кромвель навіть вбачав у Національно-визвольній війні українського народу прояв загальноєвропейської боротьби проти Контрреформації і своїми діями відволікає католицькі держави від реальної допомоги Речі Посполитій.

Найдалі від України з усіх названих вище країн була Англія, охоплена буржуазною революцією з її антикатолицькими гаслами. Звідси боротьба українського народу проти Речі Посполитої і католицизму сприймалася як боротьба проти спільного ворога. Олівер Кромвель написав послання Б.Хмельницькому, називаючи його «генералісимусом військ і стародавньої грецької релігії та церкви», «володарем усіх запорозьких козаків», «викорінювачем римських священиків». У 1656 р. Кромвель відправив до Бранденбургу генерала Джефсона, щоб через нього налагодити зв'язки з Хмельницьким.

Іншим каналом для встановлення зв'язків з Б.Хмельницьким була протестантська Трансільванія. Є відомості, що до налагодження зв'язків між Англією та Україною був причетний великий чеський філософ, письменник і педагог Ян Амос Коменський, котрий тоді жив у Трансільванії.

 Швеція. Також підтримувала  українську державу, бо мала  при цьому й свої інтереси -  була зацікавлена в ослабленні Польщі й не проти приєднати до своїх володінь її землі, навіть готові розпочати війну проти Речі Посполитої. І Богдан Хмельницький також, зі свого боку, прагне установити дипломатичні відносини зі шведським королем та отримати від нього допомогу. Такі відносини між двома державами були встановлені у 1650 р. й продовжуються надалі.

Внаслідок перемоги в Тридцятилітній війні Швеція перетворилася у могутню європейську державу, котра панувала на Балтійському морі, тримала під своїм впливом Німеччину, загрожувала Московії та Польщі. Гетьман думав, що, почавши війну з Польщею, Швеція тим самим допоможе Україні. Проте з початку війни Хмельницькому не вдавалося встановити з нею контакти. Однак шведські агенти та дипломати збирали відомості про Україну (наприклад, Й.Майєр, який влітку 1651 р. проїхав з Криму у Швецію через Україну). Лише в 1653 р. він відправив до Швеції посольство на чолі з полковником, досвідченим дипломатом Кіндратом Бурляєм, але внаслідок напружених відносин зі Швецією московський уряд відмовився пропустити його через свій кордон. Тому українсько-шведські відносини набули розвитку тільки в 1655-1657 pp.

Голландія  підтримувала  український народ в боротьбі не тільки проти Речі Посполитої, а й проти католицької церкви, оскільки наша держава пройшла такий самий шлях в боротьбі за національне і релігійне визволення.

Православні держави

 До нашого табору належать такі держави й князівства: Московська держава, Трансільванія, Валахія, Молдова. Всі вони загалом підтримали боротьбу українського народу. Уряд Хмельницького вже установив і постійно підтримує контакти з болгарами, греками, сербами.

Православна церква, зокрема усі чотири православні патріархи (константинопольський, александрійський, антіохійський, єрусалимський) благословили Хмельницького на переможну війну, тому що їм  вигідна перемога України, оскільки вона принесе не тільки ослаблення католицького табору й посилення православного, але й згодом можна буде очікувати допомоги України в боротьбі з Османською імперією. Представник константинопольського патріарха привіз українському гетьманові меч, освячений на Гробі Господнім. Двоє патріархів безпосередньо побували в Україні, сподіваючись отримати від уряду Хмельницького допомогу в боротьбі проти Туреччини.

Валахія, Молдова, Трансільванія. Їх  ставлення до Національно-визвольної війни українського народу було дещо складнішим. Відносини були то союзницькими, то напруженими. Кожна з нас хоча на словах і підтримувала Хмельницького, проте з безпосередньою допомогою не квапилася, прагнучи використати війну задля власних інтересів і зміцнити свої позиції на міжнародній арені.

Молдавія перебувала у васальній залежності від Оттоманської Порти, але й була в досить дружніх відносинах з Річчю Посполитою. Коли в Україні почалася національно-визвольна війна, у Молдавії активізувався рух опришків, але господарю вдалося його придушити.

У 1648 р. в Молдавію прибули посли Хмельницького і зажадали не пропускати втікаючих з України шляхтичів і купців. Лупул вів подвійну гру, залишаючись прихильником Польщі. Тому у вересні 1650 р. Б. Хмельницький здійснив блискавичний похід у Молдавію і змусив В.Лупула погодитися на шлюб Тимоша й Розанди, що не лише скріплювало українсько-молдавський союз, але й піднімало авторитет Б.Хмельницького.

Після поранення при облозі Сучави Тимоша Хмельницького династичні наміри гетьмана зникли, але він не залишив Молдавію поза увагою. Коли молдавським воєводою став Стефан Георгіца, між Молдавією та Україною було укладено мирний договір.

Оскільки Україна не мала з Валахією (сучасною Румунією) безпосередніх кордонів, особливого значення Б. Хмельницький спочатку їй не надавав. Валаський воєвода Матвій Басараб у 1651 р. першим запропонував гетьманові військову допомогу. З тих пір між ним та Хмельницьким склалися добрі відносини. Оскільки Басараб у 1653 р. підтримував на молдавському престолі С. Георгіцу, то прихід Тимоша Хмельницького негативно вплинув на ці відносини. Однак згодом вони знову налагодилися.

У васальній залежності від Оттоманської Порти знаходилося Семиграддя (Трансільванія). Його князь Бетлен Габор ще раніше мав дипломатичні контакти з Військом Запорозьким. Коли почалася національно-визвольна війна українського народу, семиградський князь Юрій Ракоцій І через українського шляхтича Юрія Немирича встановив зв'язки з Хмельницьким з метою добитися його підтримки в прагненні зайняти польський королівський престол. Перше посольство до Трансільванії очолив військовий писар Іван Виговський.

У своїй політиці Б.Хмельницький дуже розраховував на Трансільванію, оскільки вона могла загрожувати Польщі з півдня, з боку Карпат. Юрій Ракоцій II теж примірявся до польського престолу в майбутньому, а тому підтримував тісні контакти з Б.Хмельницьким. Але на війну з Польщею всі названі князі не відважувалися. Це вносило прохолоду в дипломатичні стосунки між ними.

Похід Тимоша Хмельницького разом з В.Лупулом у Валахію призвів до заключення Семиграддям воєнного союзу з Польщею. У 1653 р. Молдавія, Валахія і Трансільванія утворили ворожий Україні політичний блок. Пізніше Трансільванія знову буде шукати контактів з Хмельницьким.

Московська держава. Ставлення було теж неоднозначним, тому що  не потрібні були їм  сильні сусіди - ні Річ Посполита, ні тим паче Україна, де вже встановилися козацькі порядки. Адже полум'я цієї національно-визвольної боротьби може перекинутися й на Московію, тому  уряд поки що утримується від допомоги у війні зайнявши  позицію  вичікувальною,  почнуть  діяти тоді, коли якась зі сторін знесилиться.

Перші відомості про повстання Б.Хмельницького московський уряд отримав від київського каштеляна і брацлавського воєводи Адама Киселя, котрий брав участь у складенні польсько-московського договору і був знайомий з московськими порубіжними воєводами.

Першого листа цареві Олексію Михайловичу Б.Хмельницький написав 8 червня 1648 p., перебуваючи в Черкасах. У листі він повідомляв про перемоги під Жовтими Водами й Корсунем та висловлював побажання бачити царя на польському королівському престолі у якості свого покровителя.

У наступних листах до царя й порубіжних воєвод Б.Хмельницький просив військової допомоги. Для встановлення контактів з царем Б.Хмельницький використовував посередництво єрусалимського патріарха Паїсія. Першим посланцем у Москву від України на початку 1649 р. був Силуян Мужиловський. А в квітні того ж року до Чигирина приїхав царський посол Григорій Унковський.

У травні 1649 р. до Москви було підправлено перше велике посольство на чолі з чигиринським полковником Федором Вешняком, яке було прийняте з великими почестями. Про деякі результати цих українсько-московських стосунків же згадувалося. Крім того, у 1649 р. московський уряд дозволив купцям вільну безмитну торгівлю хлібом в Україні, що для неї мало суттєве значення в зв'язку з неврожаєм 1648 р. Інтенсивні дипломатичні зв'язки завершилися Земським Собором 1 жовтня 1653 р. і укладенням українсько-московського союзу.

Починаючи з 1648 р. Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі. Навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею й посіла вичікувальну позицію. Та згодом Москва змінює свою позицію щодо України й погоджується надати їй військову допомогу. Це було зумовлене рядом причин:

а)       бажанням розширити сферу свого впливу;

б)       використати Україну як буфер проти Туреччини;

в)       залучити українські козацькі збройні формування, щоб відвоювати у Речі Посполитої втрачені Росією території.

Російський цар після деяких вагань «в ім'я спасіння віри православної» погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку.

Відносини з Оттоманською Портою

Б. Хмельницький добре знав турецьку проблему. Адже чверть віку тому він був у татарському полоні і два роки жив у Константинополі. Він знав турецьку мову та  звичаї та устрій Османської імперії. Спочатку він установив дипломатичні зв'язки з Портою, щоб забезпечити собі допомогу її васала - Криму. Потім ініціатива перейшла до султана, який хотів добитися підданства йому гетьмана Хмельницького. Коли у відповідь на місію турецького посла Османа влітку 1651 р. гетьман послав у Стамбул посольство на чолі з київським полковником Антоном Ждановичем і своїм родичем Павлом Ясенком - Хмельницьким, султанський двір прийняв їх з великою увагою і султан обдарував їх коштовними дарунками. Оскільки в Стамбулі було багато іноземних послів, поширилися чутки про можливе підданство Хмельницького Оттоманській Порті.

Молдавський похід Б. Хмельницького хоч і стривожив Стамбул, але загалом не вплинув на відносини з гетьманом. Стамбул схиляв Хмельницького до підданства, а гетьман погоджувався на рівноправний договір. Дипломатичні зв'язки були дуже інтенсивними. Грек Фома Іванов у серпні 1653 р. писав з Константинополя: «Часто приїздять сюди козацькі посли від гетьмана Хмельницького, і тут турки цих послів дуже шанують і обдаровують, бо мають перед ними страх і просять їх приязні». Хоч як настирно посли турецького султана пропонували Хмельницькому прийняти турецьке підданство, гетьман завжди вважав Порту ворогом України, оскільки вона або благословляла татарські орли на грабіжницькі походи в Україну, або разом з ними грабувала українські міста й села.

Переговорів вимагали обставини. Цим забезпечувалася допомога кримського хана. Оттоманська Порта сама не надавала Б.Хмельницькому воєнної допомоги, бо він не погоджувався на підданство.

Наприкінці 1653 р. Українська гетьманська держава перебувала у складному становищі.  Тому Б. Хмельницький змушений був шукати надійну та міцну державу-покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були Росія та Туреччина, але оскільки Москва посіла вичікувальну позицію, гетьман зробив ставку на Османську імперію. Ще в другій половині 1650 р. було укладено угоду зі Стамбулом про надання українським купцям права вільно перетинати Чорне море, торгувати без мита в турецьких володіннях. Але далі події розвиваються трагічно для України: у 1653 р. під час молдавського походу гине його син Тиміш, Валахія й Трансільванія переходять на польський бік, у битві під Жванцем татари знову зраджують та укладають сепаратний мир з поляками. Ускладнення геополітичної ситуації в регіоні, воєнні невдачі, формальна підтримка Оттоманської Порти підштовхнули гетьмана до відмови від протурецької орієнтації та союзницьких відносин з Кримом і визначили проросійський вектор зовнішньої політики Війська Запорозького.