Отримання знань
дистанційна підтримка освіти школярів
Політичні події 1654 року. Українсько - московський договір
План.
1. Переяславська козацька рада.
2. Березневі статті.
3. Продовження війни. Воєнні дії 1654 - 1655рр.
4. Додатки.
5. Тести.
Переяславська козацька рада
Російський цар Олексій Михайлович |
Московський цар став популярним кандидатом на роль покровителя України. Як уже відомо, з початку Національно - визвольної війни Хмельницький умовляв царя в ім'я спільної для них православної віри прийти українцям на допомогу. Але Москва реагувала надзвичайно обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, московити вважали за краще почекати, доки українці й поляки не виснажать одне одного, і вже тоді вдаватися до відповідних дій. Проте у 1653 р., коли українці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу оттоманському варіанту примусило російський уряд діяти.
На раді обговорювалося лише одне питання: приймати присягу чи ні. Під час цієї ради було остаточно ухвалене рішення про перехід України під московське заступництво.
Джерела З Рішення Земського собору ( 1жовтня 1653 року) ...А о гетмане о Богдане Хмельницком о всем Войске Запорожском бояре и думные люди приговорили, чтоб великий государь царь и великий князь Алексей Михайлович всеа Русий изволил того гетмана Богдана Хмель-ницкого и все Войско Запорожское з городами их и з землями принять под свою государскую высокую руку для православные христианские веры и святых Божих церквей, потому что паны рада и вся Речь Посполитая на православную христианскую веру и на святые Божия церкви востали и хотят их искоренить, и для того, что они, гетман Богдан Хмельницкий и все Войско Запорожское, присылали к великому государю царю и великому князю Алексею Михайловичу всеа Русии били челом многижда, чтоб он, великий государь, православные христианские веры искоренить и святих Божиих церквей разорить гонителем их и клятвопреступником не дал и над ними умилосердился, велел их приняти под свою государскую высокую руку... |
Не збереглося жодних документів чи протоколів, які повідомили б про що йшлося на майдані . Судячи з усього, попри опозицію певної частини козацької старшини, налаштований на союз із Туреччиною, Б. Хмельницькому вдалося переконати козацтво, що російський цар підтримає всі їхні привілеї окремо грамотою й закріпить одвічні українські вільності, зупинить ворожу навалу на Україну.
У церкві на гетьмана та генеральну старшину вже чекало духовенство, щоб привести їх до присяги. Пороте стався скандал - гне приступаючи до присяги, Б. Хмельницький висунув вимогу, об посли присягли від імені московського царя в тому, о він не видасть козаків польському королю, не порушить їх прав і надасть свої грамоти на їх маєтності. Посли відмовились, мовляв, піддані за свого царя присягати не можуть
Отримавши таку відповідь, гетьман вийшов із церкви, щоб порадитися зі старшиною.
Після довгих суперечок до послів прибули полковники Павло Тетеря й Григорій Лісницький та повторили вимогу гетьмана. Відповідь була та сама. Полковники зауважили, що польський король згідно з традицією завжди складає присягу своїм підданим. На це В. Бутурлін відповів, що московський цар є самодержцем, а не обраним царем, і взагалі, його слово не може змінитися.
Після прийняття присяги В. Бутурлін передав гетьманові прапор, булаву та подарунки. Б. Хмельницький відправив з Переяслава до Москви листа, у якому дякував царю за те, що він вирішив прийняти Україну під своє заступництво.
Подібні до Переяславської ради великі зібрання проводилися і в інших містах України, на які поширювалася влада гетьмана. Історикам відомі досить суперечливі факти щодо реакції різних верств населення на українсько-російську угоду. Значна частина авторів, посилаючись на давній козацький літопис, підкреслює, що під час присяги «по всій Україні увесь народ з охотою тоє вчинив». У січні - лютому 1654 року до присяги приведено населення близько 200 міст і містечок.
У той же час історики відзначають, що присягу відмовилися складати такі відомі керівники козацтва як Іван Богун, Іван Сірко, козаки Уманського та Брацлавського полків, а також керівництво української церкви на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим. Не відомо, чи присягла цареві Запорізька Січ.
Під час Переяславської ради не укладено жодного офіційного правового акту, відбулася тільки одностороння присяга гетьмана й козацької старшини. І лише в березні 1654 року вже в Москві українські дипломати досягли певних домовленостей із царем, які назвали «Березневими статтями».
![]() | ![]() |
Промова В. Хмельницького в Переяславі. З малюнка | Переяславська рада. Художник О. Хмельницький |
Березневі статті
Під час переговорів у Переяславі в січні 1654 року була досягнута усна домовленість між гетьманською Україною та послами московського царя. У Корсуні та Чигирині на наступних козацьких радах був вироблений письмовий проект договору між двома сторонами. Документ, що називався «Просительні статті», складався з 23 статей і містив гарантії суспільно-політичного та соціально-економічного устрою Української гетьманської держави та положення про її зовнішню політику. У цьому документі йшлося про:
- підтвердження прав і привілеїв Війська Запорізького та української шляхти;
- укладення 60-тис. козацького реєстру;
- кошти на утримання козацького війська;
- збереження місцевої адміністрації та її право збирати податки;
- право самостійно обирати гетьмана;
- право зносин гетьмана з іноземними державами;
- невтручання московських чиновників у справи України;
- підтвердження козацьких та шляхетських привілеїв;
- збереження прав київського митрополита;
- утримання військових залог на кордонах України й Польщі;
- оборону України від нападів татар;
- утримання козацької залоги у фортеці Кодак.
У березні 1654 року українське посольство виїхало до Москви. У результаті шестиденних переговорів проект документа був зменшений лише до 11 статей і при цьому значно змінений. 21 березня 1654 року царський уряд затвердив гетьманський документ, який увійшов в історію під назвою «Березневі статті», або «Статті Богдана Хмельницького», у такому вигляді:
1. Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.
2. Установлювалася платня в розмірі:
- військовому писарю та підпискам - 1 000 польських злотих;
- військовим суддям - 300 польських злотих;
- судовим писарям - 100 польських злотих;
- полковим писарям і хорунжим - 50 польських злотих;
- сотенним хорунжим - 30 польських злотих;
- гетьманському бунчужному - 50 злотих.
3. Козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини.
4. Установлювалася платня генеральному обозному в розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому - 50 злотих.
5. Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем.
6. Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли.
7. Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року.
8. Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою.
9. Гетьманський уряд просив установити платню:
- полковникам у розмірі 100 єфимків-талерів;
- полковим осавулам - 200 польських злотих;
- військовим осавулам - 300 польських злотих;
- сотникам - 100 польських злотих;
- кожному козакові по 30 польських злотих.
Однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тис. козаків.
10. У випадку татарських нападів на Україну передбачалося організувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави.
11. Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тис. козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви.
Чимало істориків твердять, що жодна зі сторін не дотримувалася досягнутих домовленостей, тому можна вважати, що протекторат царської Росії над Українською державою був лише номінальним і, зрештою, після українсько-московського договору Україна постала як самостійна держава, а гетьман - як її «зверхній правитель».
Крім того, 27 березня 1654 року окремими царськими указами були підтверджені деякі інші вимоги Б. Хмельницького та козацької старшини (За «Довідником з історії України). Таким чином, у Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вольностей Війська Запорозького) і здійснено усний акт присяги. У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження української автономії. Після двотижневих переговорів сторони підписали договір. Кількість статей було зменшено до 11, які затверджувалися царською грамотою. Цей українсько-російський договір увійшов в історію під назвою «Березневі статті», або «Статті Б. Хмельницького».
Різні погляди Переяславсько-московська угода. Приблизно 350 років точиться гостра полеміка навколо договору Б. Хмельницького та російського царя Олексія Михайловича. У правовому відношенні договір 1654 року був не зовсім ясно сформульований, що дало змогу кожній зі сторін трактувати його зміст з урахуванням власних інтересів. У різні часи історики висловлювали різні погляди на проблему українсько-московського договору:
Попри суперечності, більшість істориків намагається надати українсько-російському договору об'єктивну значимість, який дав змогу Україні:
Новий договір був вигідний Росії:
З часом царська Росія приєднала о себе інші українські території, які посіли важливе місце в зовнішній та внутрішній політиці імперії, а також відіграли провідну роль у формуванні загальноросійського ринку. |
Воєнні дії 1654-1655 рр.
Персоналії. Іван Золотаренко (7-1655) Брат Василя Золотаренка й Ганни - третьої дружини Б. Хмельницького. Походив з міщан Корсуня. У серпні - жовтні 1651 року в складі українського посольства вів переговори з царським урядом у Москві, брав участь у Ба-тозькій битві 1652 року. На початку 1652 року став полковником корсунським, а в 1653 році за іншими даними - в липні 1652 року) - ніжинським. У травні 1654 року був призначений Б. Хмельницьким сіверським наказним гетьманом. Очолив 20-тис. українську армію, яка воювала проти польсько-литовських військ на північноукраїнських землях і в Білорусі. У червні - вересні 1654 року козацькі полки під його командуванням визволили Гомель, Черченськ, Новий Бихів. Активні воєнні дії козаків, очолюваних наказним гетьманом, примусили об'єднані польсько-литовські сили під командуванням Я. Радзивілла і Гонсевського відмовитися від наступальних операцій у районі Могилева. На визволених з-під польської влади білоруських землях за згодою й підтримкою місцевого населення запроваджував козацький устрій, що призвело до конфлікту з московським командуванням. У серпні - вересні 1655 року українські війська під його проводом перейшли Німан і здобули Ліду, Новогрудок та Несвіж. 1655 року під час одного боїв під Старим Биховом І. Золотаренко був смертельно поранений. (За «Довідником з історії України») |
Навесні 1654 року військова боротьба між Україною та Польщею ще тривала, але тепер разом з козацькими частинами активно діяли й російські війська. 40-тис. царська та 18-тис. козацька армія на чолі з Іваном Золотаренком звільнили з-під панування Речі Посполитої Білорусь. Росіян та українців у цій боротьбі активно підтримувало місцеве населення.
Царський уряд намагався приєднати Білу Русь до своєї держави. І. Золотаренко ж, виконуючи накази Б. Хмельницького, намагався зробити визволені землі частиною Гетьманщини. Це спричинило серйозний конфлікт між росіянами та українцями. Урешті-решт після Білоруського походу Олексій Михайлович став писатися царем усієї Великої, Малої та Білої Русі.
У серпні 1654 року на р. Шкловці біля Борисова було розгромлене польсько-литовське військо, очолюване литовським гетьманом Янушем Радзивіллом, після чого поранений гетьман ледве врятувався. У руках російсько-українських військ опинилася частина Литви, до росіян перейшов Смоленськ.
Союз України з Москвою зумовив союз Криму з Польщею. Восени 1654 року, щоб запобігти активності українських військ, татари та поляки вдерлися на Брацлавщину й Поділля. Щоб не потрапити до рук ворогів, населення палило свої хати й билося з ворогом на смерть. Прикладом масового героїзму стало м. Буша, що на Поділлі (тепер село Вінницької обл.). Козацька залога на чолі з сотником Гречкою героїчно обороняла місто й полягла в нерівній боротьбі. Коли загарбники вдерлися у фортецю, Олена Зависна, убивши свого чоловіка-зрадника, підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів.
У січні 1655 року Б. Хмельницький таки очекався піхоу полків російського воєводи Василя Шереметьєва. Гетьман повів об'єднане українсько - російське військо у напряму Умані. Це місто тримали в облозі поляки та татари.
Зупинити польську навалу, очолювану новим коронним гетьманом С. Потоцьким, удалося полковникові І. Богуну під Охматовом у 1655 році, 29 січня. Під час запеклої битви, яка в умовах великого морозу тривала до 1 лютого, з обох сторін загинуло до 30 тисяч осіб. Ніхто з супротивників не отримав переваги. І все ж наступ коронного війська в глиб Української держави був зупинений. Брацлавщина лежала в руїнах. Понад 200 тисяч жителів Поділля було забрано в татарський полон.
Улітку 1655 р. становище Речі Посполитої ускладнилося. Продовжуться воєнні дії на території Білорусії, де козацькі полки І. Золотаренка здобули Мінськ, а потім разом з російським військом - Вільно і Гроно. Варшава і Краків були захоплені шведськими військами Карла X.
У липні 1655 року Б. Хмельницький разом з російським військом розпочав похід у Галичину. На р. Серет біля Бучача козацька армія загнала поляків у річку, де загинуло багато шляхтичів. Б. Хмельницький оточив Львів 29 вересня, але руйнувати його не став, узявши з міста великий викуп, поквапився до Гетьманщини боронити її від татар. Згодом він захопив Яворів, Дбачів та інші міста, вийшов в окремих місцях до Вісли і аж за Сян. Російський уряд був незадоволений діями гетьмана. Також цей успіх не сподобався шведському королю , який мав наміри приєднати до своїх володінь Галичину. До гетьмана дійшла звістка, що проти нього йде з татарами хан Мехмед - Гірей, який, усупереч султанської забороні, виступив у похід. У цей час загострилися стосунки між українським командуванням та В. Бутурліним.
За таких обставин Хмельницький вирішив 8 листопада 1655 року розпочати відступ у козацьку Україну. 22 листопада між Хмельницьким та Мехмед - Гіреєм була укладена мирна угода, за якою відновлювалися українсько - кримські союзницькі відносини. Таким чином похід на Галичину не мав бажаних результатів, через втручання шведського короля, який не бажав посилення Української держави.