Отримання знань

Політичні події 1654 року. Українсько - московський  договір

 План.

1. Переяславська козацька рада.

2. Березневі статті.

3. Продовження війни. Воєнні дії 1654 -  1655рр.

4. Додатки.

5. Тести.

Переяславська козацька рада

Московський цар став популярним кандидатом на роль покровителя України. Як уже відомо, з початку Національно - визвольної війни Хмельницький умовляв царя в ім'я спільної для  них православної віри прийти українцям на допомогу. Але  Москва реагувала надзвичайно обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, московити вважали за краще почекати, доки українці й поляки не виснажать одне одного, і вже тоді вдаватися до відповідних дій. Проте у 1653 р., коли українці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу оттоманському варіанту примусило російський уряд діяти.

На раді обговорювалося лише одне питан­ня: приймати присягу чи ні. Під час цієї ради було остаточно ухвалене рішення про перехід України під московське заступни­цтво.

Не збереглося жодних документів чи протоколів, які повідомили б про що йшлося на майдані . Судячи з усього, попри опозицію певної частини козацької старшини, налаштований на союз із Туреччиною, Б. Хмельницькому вдалося переконати козацтво, що російський цар підтримає всі їхні привілеї окремо грамотою й закріпить одвічні українські вільності, зупинить ворожу навалу на Україну.

У церкві на гетьмана та генеральну старшину вже чекало духовенство,  щоб привести їх до присяги. Пороте стався скандал - гне приступаючи до присяги, Б. Хмельницький висунув вимогу, об посли присягли від імені московського царя в тому, о він не видасть козаків польському королю, не порушить їх прав і надасть свої грамоти на їх маєтності. Посли відмовились, мовляв, піддані за свого царя присягати не можуть

Отримавши таку відповідь, гетьман вийшов із церкви, щоб порадитися зі старшиною.

 Після довгих супе­речок до послів прибули полковники Павло Тетеря й Григорій Лісницький та повторили вимогу гетьмана. Відповідь була та сама. Пол­ковники зауважили, що польський король згідно з традицією завжди складає присягу своїм підданим. На це В. Бутурлін відповів, що московський цар є самодержцем, а не об­раним царем, і взагалі, його слово не може змінитися.

Після прийняття присяги В. Бутурлін пере­дав гетьманові прапор, булаву та подарунки. Б. Хмельницький відправив з Переяслава до Москви листа, у якому дякував царю за те, що він вирішив прийняти Україну під своє заступництво.

Подібні до Переяславської ради великі зі­брання проводилися і в інших містах України, на які поширювалася влада гетьмана. Істори­кам відомі досить суперечливі факти щодо реакції різних верств населення на українсько-російську угоду. Значна частина авторів, поси­лаючись на давній козацький літопис, підкрес­лює, що під час присяги «по всій Україні увесь народ з охотою тоє вчинив». У січні - лютому 1654 року до присяги приведено населення близько 200 міст і містечок.

У той же час історики відзначають, що присягу відмовилися складати такі відомі керівники козацтва як Іван Богун, Іван Сірко, козаки Уман­ського та Брацлавського полків, а також керівництво української церкви на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим. Не відомо, чи присягла ца­реві Запорізька Січ.

Під час Переяславської ради не укладено жодного офіційного правово­го акту, відбулася тільки одностороння присяга гетьмана й козацької старшини. І лише в березні 1654 року вже в Москві українські дипломати досягли певних домовленостей із царем, які назвали «Березневими статтями».

Промова В. Хмельницького в Переяславі. З малюнка	Переяславська рада. Художник О. Хмельницький

Березневі статті

Під час переговорів у Переяславі в січні 1654 року була досягнута усна домовленість між гетьманською Україною та послами московського царя. У Корсуні та Чигирині на наступних козацьких радах був вироблений письмовий проект договору між двома сторонами. Документ, що називав­ся «Просительні статті», складався з 23 статей і містив гарантії сус­пільно-політичного та соціально-економічного устрою Української геть­манської держави та положення про її зовнішню політику. У цьому доку­менті йшлося про:

• підтвердження прав і привілеїв Війська Запорізького та української шляхти;
• укладення 60-тис. козацького реєстру;
• кошти на утримання козацького війська;
• збереження місцевої адміністрації та її право збирати податки;
• право самостійно обирати гетьмана;
• право зносин гетьмана з іноземними державами;
• невтручання московських чиновників у справи України;
• підтвердження козацьких та шляхетських привілеїв;
• збереження прав київського митрополита;
• утримання військових залог на кордонах України й Польщі;
• оборону України від нападів татар;
• утримання козацької залоги у фортеці Кодак.

У березні 1654 року українське посольство виїхало до Москви. У ре­зультаті шестиденних переговорів проект документа був зменшений лише до 11 статей і при цьому значно змінений.  21 березня 1654 року цар­ський уряд затвердив гетьманський документ, який увійшов в історію під назвою «Березневі статті», або «Статті Богдана Хмельницького», у такому вигляді:

1. Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести україн­ським урядовцям.

2. Установлювалася платня в розмірі:

• військовому писарю та підпискам - 1 000 польських злотих;
• військовим суддям - 300 польських злотих;
• судовим писарям - 100 польських злотих;
• полковим писарям і хорунжим - 50 польських злотих;
• сотенним хорунжим - 30 польських злотих;
• гетьманському бунчужному - 50 злотих.

3. Козацькій старшині, писарю, двом вій­ськовим суддям, усім полковникам і вій­ськовим та полковим осавулам надава­лися у володіння млини.

4. Установлювалася платня генеральному обозному в розмірі 400 злотих і генераль­ному хорунжому - 50 злотих.

5. Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та поль­ським королем.

6. Підтверджувалося право київського мит­рополита й усього духовенства на маєт­ності, якими вони володіли.

7. Московський уряд зобов'язувався вступи­ти у війну з Польщею навесні 1654 року.

8. Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою.

9. Гетьманський уряд просив установити платню:

• полковникам у розмірі 100 єфимків-талерів;
• полковим осавулам - 200 польських злотих;
• військовим осавулам - 300 польських злотих;
• сотникам - 100 польських злотих;
• кожному козакові по 30 польських злотих.

Однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали над­ходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тис. козаків.

10. У випадку татарських нападів на Ук­раїну передбачалося організувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави.

11. Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тис. козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви.

Чимало істориків твердять, що жодна зі сторін не дотримувалася досяг­нутих домовленостей, тому можна вважати, що протекторат царської Росії над Українською державою був лише номінальним і, зрештою, після українсько-московського договору Україна постала як самостійна держа­ва, а гетьман - як її «зверхній правитель».

Крім того, 27 березня 1654 року окремими царськими указами були підтверджені деякі інші вимоги Б. Хмельницького та козацької старши­ни (За «Довідником з історії України). Таким чином, у Переяславі було узгоджено принципові засади май­бутнього договору (антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вольностей Війська Запорозького) і здійснено усний акт присяги. У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росія­нам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на збереження ук­раїнської автономії. Після двотижневих переговорів сторони підписали договір. Кількість статей було зменшено до 11, які затверджувалися царською грамотою. Цей українсько-російський договір увійшов в іс­торію під назвою «Березневі статті», або «Статті Б. Хмельницького».

Воєнні дії 1654-1655 рр.

Навесні 1654 року військова боротьба між Україною та Польщею ще тривала, але тепер разом з козацькими частинами активно діяли й російські  війська. 40-тис. царська та 18-тис. козацька армія на чолі з Іваном Золотаренком звіль­нили з-під панування Речі Посполитої Біло­русь. Росіян та українців у цій боротьбі ак­тивно підтримувало місцеве населення.

Царський уряд намагався приєднати Білу Русь до своєї держави. І. Золотаренко ж, виконуючи накази Б. Хмельницького, на­магався зробити визволені землі частиною Гетьманщини. Це спричинило серйозний конфлікт між росіянами та українцями. Урешті-решт після Білоруського походу Олексій Михайлович став писатися царем усієї Великої, Малої та Білої Русі.

У серпні 1654 року на р. Шкловці біля Борисова було розгромлене польсько-литовське військо, очолюване литовським гетьманом Янушем Радзивіллом, після чого поранений гетьман ледве врятувався. У руках російсько-українських військ опинилася частина Лит­ви, до росіян перейшов Смоленськ.

Союз України з Москвою зумовив союз Криму з Польщею. Восени 1654 року, щоб за­побігти активності українських військ, тата­ри та поляки вдерлися на Брацлавщину й По­ділля. Щоб не потрапити до рук ворогів, насе­лення палило свої хати й билося з ворогом на смерть. Прикладом масового героїзму стало м. Буша, що на Поділлі (тепер село Вінницької обл.). Козацька залога на чолі з сотником Гречкою героїчно обороняла місто й полягла в нерівній боротьбі. Ко­ли загарбники вдерлися у фортецю, Олена Зависна, убивши свого чоловіка-зрадника, підпалила пороховий льох, від вибуху якого загинуло багато ворогів.

У січні 1655 року Б. Хмельницький таки очекався піхоу полків російського воєводи Василя Шереметьєва. Гетьман повів об'єднане українсько - російське військо у напряму Умані. Це місто тримали в облозі поляки та татари.

Зупинити польську навалу, очолювану новим коронним гетьманом С. Потоцьким, удалося полковникові І. Богуну під Охматовом у 1655 році, 29 січня. Під час запеклої битви, яка в умовах великого морозу тривала до 1 лютого, з обох сторін загинуло до 30 тисяч осіб. Ніхто з супротивників не отримав переваги. І все ж наступ коронного війська в глиб Української держави був зупинений. Брацлавщина лежала в руїнах. Понад 200 тисяч жителів Поділля було забрано в татарський полон.

Улітку 1655 р. становище Речі Посполитої ускладнилося. Продовжуться воєнні дії на території Білорусії, де козацькі полки І. Золотаренка здобули Мінськ, а потім разом з російським військом - Вільно і Гроно. Варшава і Краків були захоплені шведськими військами Карла X. 

У липні 1655 року Б. Хмельницький разом з російським військом розпочав похід у Галичину. На р. Серет біля Бучача козацька армія загнала поляків у річку, де загинуло багато шляхтичів.  Б. Хмельницький оточив Львів 29 вересня, але руйнувати його не став, узявши з міста великий викуп, поквапився до Гетьманщини боронити її від татар. Згодом він захопив Яворів, Дбачів та інші міста, вийшов в окремих місцях  до Вісли і аж за Сян. Російський уряд був незадоволений діями гетьмана.  Також цей успіх не сподобався шведському королю , який мав наміри приєднати до своїх володінь Галичину. До гетьмана дійшла звістка, що проти нього йде з татарами хан Мехмед - Гірей, який, усупереч султанської забороні, виступив у похід. У цей  час загострилися стосунки між українським командуванням та В. Бутурліним.

За таких обставин Хмельницький вирішив 8 листопада 1655 року розпочати відступ у козацьку Україну. 22 листопада між Хмельницьким та Мехмед - Гіреєм була укладена мирна угода, за якою відновлювалися українсько - кримські союзницькі відносини. Таким чином похід на Галичину не мав бажаних результатів, через втручання шведського короля, який не бажав посилення Української держави.