Отримання знань

Упорядники Дмухайло Інга Юріївна, Абрамова З.М., вчителі НВК: школи-колежу № 29 м. Вінниці

Система ведення гри у нападі та захисті

Ігрова підготовка – це процес об’єднання усіх видів підготовки у єдину систему для реалізації стратегічних задач командної спортивної боротьби.

Самовіддача

Гарний гравець у потрібній ситуації використовує усі 100% своїх сил та можливостей, чим важче матч, тим краще він грає. Рішення задач окремих видів підготовки недостатньо, щоб досягти високого рівня майстерності у грі. Взаємозв’язок боків підготовки потребує цілеспрямованого впливу, виробітки зв’язків між факторами, які обумовлюють ефективність ігрових дій. придбання ігрової підготовленості припускає, що спортсмен готовий комплексно та раціонально використовувати свої фізичні та психічні якості, рухові й тактичні навички для рішення командних задач у повній відповідності з умовами змагань.

Засоби ігрової підготовки:

Загально-підготовчі вправи: а) комплексні вправи; б) підготовчі ігри.

Спеціально-підготовчі вправи: а) двобічні ігри із завданнями; б) товариські ігри з установкою.

Тренувальні форми змагальницької вправи: контрольні ігри, змагальницька вправа; календарна гра.

Комплексні вправи не вирішують проблеми тієї чи іншої підготовки. Усі вправи, включаючи єдиноборство з противником, є комплексними, бо поєднують у собі необхідність проявляти якості уваги, швидкість реакції, техніку виконання прийомів та здатність переборювати протидію.

Комплексні вправи польового гравця:

Усі гравці передають м’яч за певною схемою. Після передачі кожний наступному прийому м’яча.

Мал. 1. Комплексна вправа для удосконалення нападу.

Двоє нападаючих, стоячи за 9-метровою лінією, почергово передають м’яч один одному. Двоє захисників розміщуються проти них на 6-метровій лінії, прийнявши позицію упор-присів. Захисник робить вихід, у момент отримання м’яча повинен зробити ривок до умовного місця та встигнути до стоячих напроти нападників, імітує блокування, а потім повертається у вихідну позицію.

Вправа для трьох захисників проти чотирьох нападаючих. Нападаючі розміщуються вздовж 9-метрової лінії та один у 6-метровій й передають м’яч почергово один одному. Задача захисників: при обов’язковій опіці гравця з м’ячем не дозволити нападаючим передати м’яч лінійному.

Та ж вправа для п’яти захисників та семи нападаючих.

Особливе місце відводиться використанню вправ з конкретною спрямованістю. За допомогою таких вправ навчають взаєморозумінню, володінню технікою та орієнтуванню в умовах високого фізичного навантаження.

Одну й ту ж вправу юні гандболісти виконують, починаючи з усіх можливих позицій. У склад вправ необхідно включати індивідуальні та групові тактичні дії, прийоми техніки та вправи для виховання фізичних здібностей.

У вправі можуть приймати участь 2-4 гравця одночасно (мал. 2). Місця постановки заслонів можна помітити стійками, а пізніше пасивними захисниками. Місце кидка також можна помітити яким-небудь орієнтиром.

Мал. 2. Комплексна вправа для двох гравців:

2 м’яча (А1, А3). Гравець А.А – стрибки через лавки; А1 взяти м’яч, ведіння;

А2 – передача; А3 – взяти м’яч, фінт кидком, ведіння;

А4 – кидок. Гравець Б.Б – челночний біг, ривок;

Б1 – ловля, ведіння; Б2 – кидок.

Виконані послідовно, з невеликими проміжками кидки при завершенні вправи дозволяють удосконалюватися воротарю.

Мал. 3. Комплексна вправа для трьох гравців:

три м’яча (А1, А2, А4).

Дві стойки (Б1,А3). Гравець А. біг через бар’єри; А1 – передача; А2 – взяти м’яч, ведення; А3 – заслін, передача; А4 – взяти м’яч, ведіння AS - кидок.

Гравець Б – стрибки через скакалку, ловля, передача, ривок; Б1 – ловля, ведення; Б2 – кидок.

Гравець В – човниковий біг, ривок; В1 – заслін з уходом; В2 – ловля, кидок.

Комплексні вправи воротаря:

Два нападаючих розташовуються напроти воротаря на відстані 4-6м від нього та один від одного. Один нападаючий кидає м’яч за завданням (униз, вгору від воротаря). Воротар затримує м’яч певним способом, пересуваючись приставними кроками у бік іншого нападаючого, відбиває м’яч, кинутий іншим нападаючим, і рухається у зворотному напрямку.

Воротар становиться між двома нападаючими на відстані 2-3 м від них. Нападаючий кидає м’яч за завданням або вільно коло воротаря. Воротар відбиває м’яч, повертається кругом, підлазить під перепону (мотузка, гімнастичний кінь, волейбольна сітка), знову відбиває м’яч, кинутий іншим нападаючим, і повертається у вихідну позицію.

Воротар розташовується у центрі воріт. З цієї вихідної позиції він робить вихід на 2-6 м уперед до різних орієнтирів, що знаходяться вздовж 6-метрової лінії, імітує відбивання м’яча в обоє боки, повертається у вихідну позицію. Таких виходів може бути 4-8, а серії виходів плануються у залежності від завдань та підготовленості воротаря.