Отримання знань
дистанційна підтримка освіти школярів
Урок № 31.2.
Симоненко Василь. Творчість
| «Задивляюсь у твої зіниці» Задивляюсь у твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік...
Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право З матір'ю побуть на самоті. |
|
Мати В. Симоненка з журналістом |
Рідко, нене, згадують про тебе, Дні занадто куці та малі, Ще не всі чорти живуть на небі, Ходить їх до біса на землі.
Бачиш, з ними щогодини б'юся, Чуєш – битви споконвічний грюк! Як же я без друзів обійдуся, Без лобів їх, без очей і рук?
Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова... Гримотить над світом люта битва За твоє життя, твої права.
Ради тебе перли в душу сію, Ради тебе мислю і творю... Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю.
Хай палають хмари бурякові, Хай сичать обращи – все одно Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено. |
|
Коментар
Починається вiрш В. Симоненка рядком, який налаштовує на зустрiч iз коханою лiричного героя. Але ця кохана – - Украïна, мати, з якоï герой не полишає дивуватися, якою пишається, заради якоï творить. Гордо й одверто заявляє поет, що Батькiвщина для нього – найважливiша, хоч i говорить вiн про це рiдко через напружений сучасний темп життя, через те, що йому треба боротися з ворогами, бо «ще не всi чорти живуть на небi, Ходить ïх до бiса на землi». Але йому потрiбнi й друзi, бо без них вiн не уявляє свого життя. У цiй поезiï громадянськi мотиви поєдналися з особистими, що свiдчить про глибокий патрiотизм автора, злиття в його душi найсвятiшого образу матерi з образом Батькiвщини.
| Симоненко Василь Я... Він дивився на мене тупо Очицями, повними блекоти: – Дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти.
Він гримів одержимо і люто, І кривилося гнівом лице рябе, Він ладен був мене розіпнути За те, що я поважаю себе.
Не стала навколішки гордість моя. Ліниво тяглася отара хвилин... На світі безліч таких, як я, Та я, їй-Богу, один. |
| ||
| У кожного «Я» є своє ім'я, На всіх не нагримаєш грізно, Ми – не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних. Ми – це народу одвічне лоно, Ми – океанна вселюдська сім'я. І тільки тих поважають мільйони, Хто поважає мільйони «я». |
Коментар
Вірш В. Симоненка – лірична сповідь поета про своє «я» – горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде у якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина – неповторна, і «Ми – не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». То ж треба навчитися поважати себе, тому що «тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «я».