Отримання знань
дистанційна підтримка освіти школярів
Доба Просвітництва
1. Витоки Просвітництва. На межі ХVІІ-ХVIII ст. в Європі склалася нова ідейна течія - Просвітництво. Його поява була підготовлена змінами в умовах життя, які відбувалися під впливом розвитку капіталізму, природничо-наукового перевороту й поширення раціоналізму - віри в безмежні можливості людського розуму. Ідеали Просвітництва поширилися не лише в Європі, а й у Новому Світі. Разом з тим у кожній країні Просвітництво мало свої особливості.
У добу Просвітництва була, певною мірою, політична стабільність, зростала економіка, покращувалия побутові умови. Ці позитивні зрушення дозволяли сподіватися: життя людини можна змінити на краще. Мислителі тієї епохи - просвітителі - вірили в «природне світло розуму». На їхню думку, людина, як істота розумна, покликана перебудувати суспільство на розумних засадах, варто лише використати закладені в кожному здібності. Для цього людей необхідно виховувати і освічувати, а в суспільстві поширювати корисні знання і наукові відкриття. На переконання просвітителів, тільки за допомогою знань можна було досягти добробуту й процвітання.
2. Головні ідеї Просвітництва народилися в Англії. У XVII ст. вона помітно випередила більшість європейських країн в історичному розвитку і стала своєрідним зразком суспільного прогресу. Основи англійського Просвітництва заклав видатний мислитель Джон Локк (1632-1704). Він стверджував, що від народження всі люди створені рівними, а тому мають природні права на життя, свободу, власність. Для забезпечення і захисту цих прав люди добровільно укладають між собою спільний договір, який слугує підґрунтям для створення держави і виникнення державної влади. У разі порушення державною владою суспільного договору і зазіхання з її боку на особисту свободу і власність підданих, народ має законне право змінити таку владу. Особливу роль відводив Локк дотриманню принципу законності. Він стверджував, що «для і жодної людини, яка знаходиться в громадянському суспільстві, не може бути зроблено винятку із законів цього суспільства».
Франції. Завдяки їм країна перетворилася на центр європейського інтелектуального життя. Звідси дух Просвітництва поширився по всій Європі. Одним із засновників французького Просвітництва був Шарль Монтеск'є (1689-1755). Він критикував французький абсолютизм і з повагою ставився до англійської конституційної монархії. У творі «Про дух законів» він першим висловився за необхідність розмежувати законодавчу (парламент), виконавчу (монархія) і судову форми влади з тим, щоб кожна з них могла реально служити противагою іншій. Цей принцип Монтеск'є вважав вирішальним у справі забезпечення законності.
Найпомітніша постать французького Просвітництва - Марі Франсуа Аруе, більш відомий під псевдонімом Вольтер (1694—1778). Різнобічно талановита людина, він був філософом, істориком, письменником. За свої переконання і сатиричні твори зазнав переслідувань, перебував в ув'язненні в Бастилії, а потім у засланні. Два з лишком роки, проведені в Англії, укріпили прихильність Вольтера до політичної свободи та релігійної терпимості. Усі освічені люди Європи знали його заклик: «Роздавіть гадину!», спрямований проти могутності католицької церкви. Проте критика церкви не заважала Вольтеру залишатися щирим християнином. Він вважав релігію опорок моралі, необхідною для суспільства, але водночас рішуче виступав за свободу віросповідання і прославляв ідею віротерпимості.Вольтер ніколи не залишався байдужим до несправедливості. Він викликав повагу в декого з європейських монархів. Російські імператриця Катерина II і прусський король Фрідріх II, прагнучи виглядати «освіченими правителями», листувалися з Вольтером. Він мав настільки сильний вплив на сучасників, що XVIII ст. й тепер нерідко називають «добою Вольтера». Масове захоплення творами «великого дотепника» зробило його ім'я символом епохи, дало назву ідейній течії європейського масштабу - «вольтер'янству». Він цілком заслужив надпису, залишеного нащадками на його могилі: «Поет, історик і філософ, який возвеличив людський розум і навчив його бути вільним».
мистецтв і ремесел». Її перший том вийшов у 1751 р. з-під пера двох авторів - філософа
Дені Дідро (1713-1784) і математика Жана Д'Аламбера (1717-1783). Вони вірили, що знання й освіта здатні перетворити світ, а тому прагнули донести до читача найновішу інформацію про стан науки, мистецтва та розвиток ремесел.На запрошення Дідро і Д'Аламбера статті для «Енциклопедії» писали справжні знавці своєї справи — відомі вчені та письменники. Чимало з них висловлювали надто сміливі судження, через що видавців звинуватили в поширенні небезпечних ідей. Д'Аламбер залишив «Енциклопедію», а Дідро навіть потрапив на деякий час до королівської в'язниці. Але попри всі негаразди «Енциклопедія» продовжувала виходити. Всього було видано 35 томів, які містили не лише статті, а й ілюстрації і таблиці.
«Енциклопедія» швидко розповсюджувалася, замінюючи багатьом підручники і навіть цілі бібліотеки. Вона сприяла залученню до знань незмірно більшої, ніж раніше, кількості людей, укоріненню релігійної терпимості й здорового глузду. їй належала чимала заслуга у формуванні нової людини - активної, заповзятливої, спрямованої в майбутнє, прагнучої особистого й суспільного доброту.
Мислитель не визнавав позитивних наслідків прогресу і закликав повернутися до життя на лоні природи. Його ідеал — це тихе й розмірене сільське існування з повсякденною працею та невигадливим побутом і дозвіллям. Той, хто виріс у таких умовах, сам здатен визначитись, чого навчатись. Виховання з розумінні Руссо - це розвиток природних здібностей, задатків дитини, відсутність будь-якого насильства над нею. Руссо не просто протиставляв природу і тогочасну цивілізацію, а стверджував, що розвиток науки і мистецтва псує суспільство. Це викликало обурення в середовищі просвітителів і дошкульну критику з боку Вольтера. Свій погляд мав Руссо і на державну владу. Це мала бути держава вільних і об'єднаних у могутній колектив рівних людей - республіка.6. Ідеї Просвітництва і суспільство. Нові ідеї досить швидко проникли в тогочасне суспільство. Під їх знаком відбувалися зміни в освіті і традиціях сімейного виховання. Помітно потеплішали стосунки всередині сім'ї, у тому числі й ставлення до дітей. Навіть на сімейних портретах замість маленьких леді і джентльменів, зображуваних раніше у строгих позах, з'явилися малюки, які граються.
Батьки почали приділяти більше уваги вихованню дітей і розвитку їхніх розумових здібностей. Дбаючи про добробут своїх нащадків, вони прагнули дати дітям гарну освіту. Розширення мережі шкіл, у тому числі й для бідних, сприяло зростанню числа освічених людей. Дівчатка здебільшого вчилися грамоті та веденню хатнього господарства у своїх матерів, але чимало з них уже відвідували школи. У заможних сім'ях досить звичним було запрошення для доньок домашніх учителів. Час був жорстоким, і тілесні покарання вважалися звичайною справою. Проте все голосніше лунали голоси тих, хто намагався переконати батьків і вчителів у шкідливості пороття. Локк стверджував: «З дітей, яких часто б'ють, рідко виходять хороші люди».
Покращився стан медицини, що супроводжувалося заснуванням лікарень і пологових будинків, вдосконаленням медичного обслуговування, зменшенням смертності. Не тільки в будинках багатіїв, а й людей середнього статку створювалися хороші власні бібліотеки. Відчинялися також двері загальнодоступних бібліотек, які видавали книжки додому. Освічені люди, об'єднані спільним інтересом до політики, літератури чи мистецтва, прагнули спілкування. Вони створювали клуби й літературні гуртки, збиралися в салонах - приватних будинках, щоб провести час у цікавих бесідах і поділитися своїми враженнями від прочитаного.
У середині XVIII ст. друкована періодична преса повністю витіснила рукописні «новини». Газети і журнали несли інформацію про міжнародного життя, зміст дебатів в уряді, стан економіки. На їхніх шпальтах розміщувалися рекламні оголошення, повідомлення про концерти та театральні вистави, обговорювалися книжкові новинки. Європейці звикли черпати новини з преси, що вело до збільшення тиражів. Під впливом просвітителів журналісти виступали з критикою політики, поступово знімаючи з неї завісу таємничості и роблячи надбанням гласності. Так складалися умови для формування громадської думки.
"Сидів не раз у в’язниці. Коли були гроші, весело прогулював їх з друзями, а потім страждав від голоду і холоду. Прекрасне здоров’я успадкував від батька, але не виправдав його надії стати священиком. Пробував писати романи, філософські трактати, але все було поверхове і не завершене. Мабуть, причина полягала у марнотратному житті? На запрошення, відвідав Петербург і отримав там чималі кошти. У історію ввійшов як організатор видання найзнаменитішої книги XVIII століття – Енциклопедії, забороненої, але надзвичайно популярної".
Про кого йдеться:
"Не маючи майже ніякої освіти, уславився як великий вчений. Не вирізняючись особливим глуздом, вважався мудрецем. Безталанний автор, він створив романи, якими зачитувалась вся Європа. Віддавав своїх дітей у сирітські притулки і створив теорію виховання. Злопам’ятний, полюбляв ображатись, тому пересварився з усіма друзями, а став символом щирості, душевної теплоти та сердечності. Все життя прославляв незалежність, а жив за рахунок інших. Кляв багатих і був у них на утриманні. Писав про шкоду від наук та мистецтва, а займався лише ними. Мріяв про хатини, а жив у палацах чи палацевих парках. Більшість діячів Великої Французької революції вважали себе його духовними дітьми. Декларація прав людини проголошена у Америці та Франції опирається на його книгу „Суспільний договір”.
" Ім’я, під яким він відомий світові – анаграма. Видатний просвітитель. Хоч твори його були популярні, доки він був популярний, і помітного сліду у культурі не залишили. Він критикував і висміював старі духовні цінності і своїм життям, як і інші просвітителі, сприяв руйнуванню старих феодальних держав і , після кривавих революцій, будівництву суспільства на нових духовних засадах. Жив у містечку Ферне, на кордоні Франції і Швейцарії. Довгий час листувався з Катериною ІІ".