Отримання знань

Урок №12

Додаткові та місцеві вигляди.

1. Утворення додаткового вигляду.

Деякі елементи предметів (рис. а) проеціюються на основні площини проекцій із спотворенням (рис. б). Щоб уникнути цього, використовують проеціювання частини предмета на додаткову площину проекцій.

Додаткову площину розміщують паралельно тій частині предмета, яка на основних площинах проекцій зображується із спотворенням. Одержане на додатковій площині зображення суміщають з основною площиною проекцій (рис. в). Це і є додатковий вигляд. Він дає пов­не уявлення про форму і розміри похилої частини предмета, показаного на рисунку.

Коли додатковий вигляд розміщено в проек­ційному зв'язку, то немає потреби вказувати стрілкою напрям проеціювання і виконувати будь-які написи (рис. в).

Напрям проеціювання, за яким одержують додатковий вигляд, вказують стрілкою з великою літерою українського алфавіту над нею. Зображення додаткового вигляду познача­ють цією ж літерою (рис. г). Літера завжди повинна бути вертикальною.

Додатковий вигляд можна повертати (рис. д).

При цьому його позначення доповнюють умовним знаком повороту.

2. Місцеві вигляди.

Зображення окремого, обмеженого місця поверхні предмета називають місцевим виглядом. Застосу­вання місцевого вигляду дає змогу показати на кресленні форму і розміри тільки окремих елементів предмета. За ра­хунок цього уникають зайвих, часом громіздких зображень на кресленнях.

Місцевий вигляд найчастіше розміщують у проекційному зв'язку з іншими зображеннями на кресленні. Зображення місцевого вигляду може бути обмежене лінією обриву.