Отримання знань

Загальновійськова підготовка. Психологічна характеристика військової діяльності. Соціально - психологічна структура військового колективу. Тема 5/1 

Поняття про військову службу та військову діяльність

Людина задовольняє свої життєві потреби через актив­ну взаємодію з навколишнім середовищем. Основними видами людської діяльності є праця в її різних виявах і спілкування. Від них походять усі інші види діяль­ності: гра, навчання, військова служба, спорт. Споконвіч­ною потребою людини, суспільства була потреба жити в мирі, спокої. Вона вимагала пошуку шляхів і засобів, у тому числі й військових, які б гарантували безпеку. Військова служба у Збройних Силах - це дуже важ­ливий вид діяльності, покликаний гарантувати націо­нальну безпеку України. За своєю суттю вона є діяльністю військовослужбовців з певними обмеженнями: відсутність звичних умов життя, наявність певного дискомфорту, особлива регламентованість поведінки, звуження кола людей, з якими спілкується юнак тощо.

Мета навчально-бойової діяльності - підготовка військових фахівців для різних видів і родів військ.

Завдання предмета «Захист Вітчизни» - підготувати юнаків до виконання вимог навчально-бойової діяльності, допомогти їм успішно адаптуватися до військової служби на початковому етапі.

Навчально-бойова діяльність, у свою чергу, поділяється на такі види: навчальна діяльність (заняття з військової, гуманітарної, спеціальної підготовки), бойова діяльність (бойове чергування, бойові стрільби, несення вартової служби тощо), повсякденна служба (внутрішній наряд, чергування в підрозділі та ін.); військові навчання, маневри, обслуговування бойової техніки, військового обладнання, зброї; різні види самодіяльності (спортивна, технічна, художня) та ін.

Військова діяльність, тобто строкова військова служба, порівняно з іншими видами соціально значущої діяль­ності характеризується високою динамічністю: швидким темпом, великими фізичними і психічними навантажен­нями, раптовими переходами з одного виду діяльності на інший, а також строгою регламентацією, чіткою організа­цією, суворою дисципліною (на основі вимог військових статутів, наказів), що обумовлено необхідністю підтримання високої боєготовності військ.

Діяльність воїнів проходить в різних умовах: про­сторових (у полі, за пультом управління бойової машини чи установки, в бліндажі), часових (удень, уночі, в будь-який час), географічних (у горах, в морі, на півдні, на півночі), кліматичних та ін.

Військова діяльність є більш напруженою, екстре­мальною порівняно з іншими видами діяльності. Їй прита­манні несподіваність, раптовість, незвичність, здатність руйнувати сформовані до призову стереотипи поведінки, спричиняти негативні психічні стани (тривожність, страх, афект, стрес, депресія).

Усе це викликає у юнака суттєві зміни в організмі, а саме:

• зміни фізіологічні (у вегета­тивній нервовій системі - в диханні, кровообігу, частоті серцевих скорочень, тиску та ін.);
• зміни психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам'яті, уяви, зсуви в емоційно-вольовій сфері особистості);
• зміни функ­ціонального рівня практичної діяльності (результатив­ності, успішності військової служби).

Ці зміни певним чином взаємопов'язані і взаємообумовлюють одна одну.

Психологічна структура військового колективу

Військова діяльність є колективною діяльністю людей, яким держава довірила найновішу зброю і техніку для забезпечення миру та спокою.

Військовий колектив -  це соціальна група, головною метою діяльності якої є військовий захист, оборона держави. Специфічні особ­ливості військового колективу полягають у тому, що,

по-перше, його діяльність має високу суспільну значущість, яка забезпечує успішне функціонування інших колективів (трудових, навчальних, сімейних) і суспільства в цілому;

по-друге, ця діяльність детально регламентована і вимагає від воїнів чіткості, точності, узгодженості під час виконання наказів, розпоряджень;

по-третє, стосунки між військовослужбовцями діляться на чітко обумовлені - службові, або офіційні (регла­ментуються статутами Збройних Сил України), та не­службові, або неофіційні, емоційні (виникають між вій­ськовослужбовцями самі по собі, на основі симпатій, спільних інтересів, нахилів, а не з волі командирів або начальників).

З моменту поповнення підрозділу молодими воїнами у ньому починається диференціація, тобто поділ колективу, внаслідок якого кожний юнак залежно від своїх здібнос­тей, моральних якостей, рис характеру займає певне місце в структурі колективу, отримує в ньому певну соціальну роль. Критерії такого поділу різні. Проте в більшості військових колективів найчастіше це - фізичні дані (сила, спритність, витривалість), моральні якості (товарись­кість, чесність, надійність), вольові риси (сміливість, рішучість), вміння спілкуватися, знаходити спільну мову з іншими. На основі цього встановлюються емоційні (неофіційні) стосунки в колективі. Найвищу сходинку соціального статусу у військовому підрозділі займає неофіційний лідер, найнижчу - той, кого не визнає, не сприймає колектив: хто слабко підготовлений до військо­вої служби, погано розвинений фізично, не засвоїв основ допризовної підготовки, мас хворобливу уяву, не вміє спілкуватися з товаришами, у кого занижена самооцінка своїх можливостей.

Й офіційні, й неофіційні стосунки воїнів у військо­вому колективі існують не відокремлено, а паралельно, одночасно і певним чином впливають одні на інших. У колективі воїнів одного призову утворюються дещо менші за кількісним складом неофіційні групи (мікро-групи). Спочатку вони складаються за принципом зем­ляцтва і підтримуються розмовами про своє село(місто), місцеві події, спільних знайомих. Пізніше приводом доорганізації та реорганізації груп стають спільні інтереси, нахили та уподобання юнаків. Серед воїнів одного призову стосунки здебільшого складаються безконфліктно, спокійно, на основі статутних вимог. Значно складнішими є взаємини між воїнами різних періодів служби. Якраз між ними і виникають так звані нестатутні стосунки - горезвісна «дідівщина». Вони характеризуються тим, що окремі воїни старших призовів («діди») виявляють у ставленні до молодших зневагу, зарозумілість, грубість, навіть жорстокість, трапляються випадки фізичного знущання, утисків, приниження гідності. Причин, що призводять до цього, є декілька. У першу чергу це негативні традиції, що скла­лися в тому чи іншому військовому колективі, де через байдужість, безвідповідальність окремих командирів створюється ситуація, коли за кожним періодом служби закріплюється певний - неофіційний - соціальний статус: молодших і старших. Об'єктами переслідувань у старших воїнів стають воїни першого періоду служби, фізично й психологічно не готові до військової служби. І хоч більшість воїнів старших призовів сприймають факти нестатутних стосунків негативно, але через традиції, що склалися у колективі, змушені виконувати «роль», що їм відводиться. Нестатутні стосунки, крім того, є наслідком прояву вікових особливостей юнаків - бажання «старших» показати свою перевагу в знаннях, вміннях, а також прагнення компенсувати моральні та фізичні збитки, що їх вони зазнавали у перший період своєї служби. Частина фактів нестатутних стосунків у війсь­ковому колективі зумовлюється низькими моральними якостями окремих юнаків, їх навичками протиправної поведінки до призову в Збройні Сили. Іноді провокують воїнів старших періодів служби на нестатутні стосунки й самі новобранці: ті, у яких висока самооцінка не збі­гається з їхніми уміннями і знаннями, й ті, хто не прислуховується до порад старших, ігнорує їхній досвід у військовій справі. Слід визнати, що іноді нестатутним стосункам не надається належна оцінка командирами, активом.