Отримання знань
дистанційна підтримка освіти школярів
Тут ви можете виконати завдання чи задати питання по змiсту цього уроку.
| 2 (2) 2011-04-09 13:35:18
Перші випадки захворювання на СНІД не дали достатньої інформації про джерело захворювання. Зараз уже доведено, що причиною захворювання на СНІД є ВІЛ-інфекція. Тому для визначення джерела виникнення СНІДу, потрібно встановити джерело ВІЛ-інфекції. Питання походження ВІЛ-інфекції може виходити далеко за межі просто академічного інтересу, тому що розуміння того, звідки походить вірус і як він розвивався, може бути вирішальним в розробці вакцини проти ВІЛ-інфекції і більш ефективних лікувальних препаратів у майбутньому. Часто вважають, що ВІЛ – дуже молодий вірус, що перейшов від тварин до людей і досить швидко поширився далі. Насправді існує кілька теорій про походження ВІЛ і тривалості присутності вірусу в людській популяції. Найперша гіпотеза походження ВІЛ пов'язана з мавпами. Її висловив більше 20 років тому американський дослідник Б. Корбетт. На думку цього вченого, ВІЛ вперше потрапив у кров людини в 30-х роках минулого століття від шимпанзе - можливо, при укусі тварини або в процесі розділення людиною туші тварини. На користь цієї версії є серйозні аргументи. Один з них - в крові шимпанзе дійсно був знайдений рідкісний вірус, здатний при потраплянні в людський організм викликати стан, схожий на СНІД. На сьогоднішній день існує два види ВІЛ: ВІЛ-1 і ВІЛ-2. Було встановлено, що ВІЛ-1 є нащадком вірусу імунодефіциту мавп (ВІМ), який було виявлено у деяких африканських мавп, через велику генетичну подібність цих двох вірусів. |
| 2 (2) 2011-04-09 13:44:25
Високий ризик: Татуювання, гоління однією бритвою, використовувати спільні засобі гігієни, промивати медичні інструменти холодною водою. Ризику немає: Жити в одному будинку, їздити в транспорті, гуляти, читати одні й ті самі газети і журнали, передача грошей. |
| 1 (1) 2011-04-12 18:27:38
ВІЛ передається від однієї людини до іншої такими способами: При використанні нестерильних голок чи шприців (тих, котрі вже були у вживанні і заражені ВІЛ) для ін'єкцій; При переливанні інфікованої крові неінфікованій людині; При занятті незахищеним сексом; Від інфікованої матері до новонародженої дитини під час виношування плоду, при пологах чи годуючи дитину грудьми (слід зазначити, що зараз існують ефективні препарати, що дозволяють запобігти передачі ВІЛ від матері до дитини. Ці препарати доступні в Україні). ВІЛ не передається: Через чхання, кашель, при перебуванні в одному приміщенні з інфікованою людиною (вірус дуже нестійкий і гине поза організмом людини); Через укуси комах; Через домашніх тварин; При використанні загального посуду (чашок, вилок, ложок), рушників, постільної білизни, телефону, унітазу, ванни, басейну, і т.д.; При обіймах, рукостисканні, поцілунку. |
| 1 (1) 2011-04-12 18:29:16
1978 — у хворих чоловіків-гомосексуалістів в США, Швеції та на Гаїті було зареєстровано схожі захворювання, які в подальшому назвуть СНІД. 1981 — в США виявлено велику кількість випадків саркоми Капоші (рідкісний вид раку шкіри) у молодих чоловіків-гомосексуалістів, які були названі «імунодефіцитом гомосексуалістів». В тому році від цього захворювання загинуло 128 молодих людей в США. Американським лікарем Майклом Готтлібом введено термін «СНІД». 1982 — уперше відслідковано зв'язок СНІД з переливанням крові, використано таку назву захворювання, як СНІД — синдром набутого імунодефіциту. 1983 — Люк Монтанье з інституту Пастера у Франції відкрив та ідентифікував вірус імунодефіциту людини, як вірус, що призводить до СНІД. У США за цей рік померло від СНІД півтори тисячі людей. Вперше в США в Сан-Франциско відзначався День Пам'яті померлих від СНІД (третя неділя травня). 1984 — Роберт Галло (США) незалежно від Люка Монтанье ідентифікував вірус імунодефіциту людини. 1985 — в США розроблено перший тест на наявність антитіл до ВІЛ, що дало змогу перевіряти донорську кров на наявність ВІЛ. Також були встановлені шляхи інфікування вірусом СНІД: кров, статевий шлях та від матері до дитини. В США цього року зареєстровано 6972 випадки смерті від СНІДу. 1986 — у світі вперше велику увагу приділено просвітницькій діяльності з метою профілактики ВІЛ/СНІД, вперше створено в Америці недержавну організацію ACT UP, яка займалась такою діяльністю. Вперше збудник СНІДу названо ВІЛ (HIV) — Вірус Імунодефіциту Людини. 1987 — на сесії Генеральної Асамблеї ООН Всесвітньою Організацією Охорони Здоров'я (ВООЗ) прийнято глобальну стратегію боротьби зі СНІДом. Офіційно зареєстрований перший препарат проти ВІЛ-інфекції — АЗТ (ретровір). В Україні зареєстровані перші 6 випадків ВІЛ-інфікування серед громадян країни та 75 випадків серед іноземців. В Україні створено мережу кабінетів довіри з обстеження і консультування на ВІЛ/СНІД. У США в Сан-Франциско пошито перший КВІЛТ (клаптикова ковдра) в пам'ять про померлого ВІЛ-інфікованого друга. 1988 — 1 грудня оголошено Всесвітнім Днем Боротьби зі СНІДом. Зареєстровано першу смерть від СНІДу в Україні. 1989 — в Росії ВІЛ-інфіковано 270 дітей внаслідок непрофесійних дій медперсоналу. 1990 — в Україні створено мережу СНІД-центрів. 1991 — в Україні прийнято перший Закон «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення». Цього року Франком Муром створено символ всесвітнього антиСНІДівського руху у вигляді червоної стрічки. 1992 — в Україні прийнято першу програму профілактики ВІЛ-інфекції СНІД. 1993 — кілька керівників Центру Крові у Франції посаджені за грати у зв'язку з попаданням у Центр ВІЛ-інфікованих препаратів крові. В Україні вперше впроваджено до й після тестове консультування — як обов'язкове при обстеженні на ВІЛ/СНІД. 1987 — 1994 — в Україні офіційно зареєстровано 183 випадки ВІЛ-інфекції. 1995 — в Україні поширення ВІЛ-інфекції/СНІД набуло епідемічного характеру, зареєстровано 1490 випадків інфікування за рік; прийнята друга програма з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІД. 1996 — створено програму ООНСНІД (UNAIDS). 1998 — прийнято Закон України "Про внесення змін до закону України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення». 1999 — в Україні прийнято третю програму з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу. 2001 — в Україні прийнято четверту програму з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу. Вперше проведено спеціальну сесію ООН з проблем СНІДу. 2002 — помер від СНІД Франк Мур, який створив червону стрічку — символ боротьби зі СНІДом Примітки |
| 4 (4) 2011-04-12 18:41:15
На мою думку вірус ВІЛ потрапив у людську популяцію від мавп, при чому, на мою думку, більш вірогідніша друга версія - той вид шимпанзе, в популяції якого циркулює подібний до ВІЛ-1 вірус, ще не виявлено або вірус потрапив у людську популяцію від мавп, які вже вимерли. На думку дослідника, професора Р. Геррі, СНІД набагато старший: його історія налічує від 100 до 1000 років. Один з найсерйозніших аргументів, що підтверджують цю гіпотезу - саркома Капоші, описана на початку XX століття угорським лікарем Капошем як "рідкісна форма злоякісного новоутворення", свідчила про наявність у хворого вірусу імунодефіциту. Багато вчених вважають батьківщиною СНІДу Центральну Африку. Ця гіпотеза, в свою чергу, поділяється на дві версії. Згідно з однією з них, ВІЛ вже давно існував в ізольованих від зовнішнього світу районах, наприклад, в племінних поселеннях, загублених у джунглях. З часом, коли міграція населення збільшилася, вірус вирвався "назовні" і почав швидко поширюватися. Друга версія полягає в тому, що вірус виник як наслідок підвищеного радіоактивного фону, який зареєстрований у деяких районах Африки, багатих покладами урану. Однак важливо відмітити, що практично не існує достовірних даних тестування на антитіла, які б доводили, що ВІЛ був присутній у значному масштабі в африканських містах до 1981 року, а це – щонайменше через три роки після того, як він почав з’являтися серед чоловіків, що мали секс з чоловіками та споживачів ін’єкційних наркотиків у Північній Америці. Порівняно нещодавно з'явилася ще одна гіпотеза, що належить англійському досліднику Е. Хупеор: вірус з'явився на початку 50-х років двадцятого століття внаслідок помилки вчених, що працювали над створенням вакцини від поліомієліту. Помилка полягала в тому, що для виробництва вакцини використовувалися клітини печінки шимпанзе, які ймовірно містили вірус, аналогічний ВІЛ. Одним з найбільш сильних аргументів на користь цієї гіпотези є факт, що вакцину випробовували саме в тих районах Африки, де на сьогоднішній день зареєстровано найвищий рівень інфікованості вірусом імунодефіциту. Деякі люди припускають, що ВІЛ-інфекція була розроблена ЦРУ, у той час як інші впевнені, що ВІЛ-інфекція була розроблена фахівцями генної інженерії. Твердження про те, що ВІЛ була штучно створено як біологічну зброю нереалістичні: до початку епідемії в жодного вченого не було біотехнологічних інструментів, необхідних для створення ВІЛ із відомих лентивірусів. |
| 4 (4) 2011-04-12 18:52:57
ВИСОКИЙ РИЗИК: Користуватися одним шприцом з іншою людиною. Робити собі татуювання. Користуватися чужою зубною щіткою. Допомога при промиванні ран Годування немовляти груддю ВІЛ-інфікованої матері Бути вкушеним ВІЛ-інфікованим ТРАНСПЛАНТАЦІЯ ОРГАНІВ І ТКАНИН: • пересадка • підсадка • переливання • інфузії • ін’єкції • поранення • укол • контакт зі слизовими • кров • препарати крові • донорські тканини • донорські органи • особи, які вживають ін’єкційні наркотики • реципієнти крові та органів • медичні працівники та персонал соціальних і дитячих установ, що надають допомогу особам з ВІЛ • пацієнти • правоохоронці • спортсмени Так, відомий випадок, коли пасажири їхали в одному таксі, яке зазнало дорожньої аварії. Всі отримали незначні поранення, які самі по собі не завдали нікому великої шкоди здоров'ю. Проте один з пасажирів був ВІЛ-інфікованим, і від нього заразився інший. Укуси теж можна віднести до ризикованих ситуацій, проте існують відомості лише про поодинокі випадки зараження через них людей. Отже, перший шлях передачі ВІЛ - через кров. Требі підкреслити, що саме він в багатьох країнах світу виступає головним в епідемічному процесі ВІЛ-інфекції. До них належить і Україна. Розвиток наркобізнесу і наркосервісу в Україні призвів до того, що все більшого поширення набуває практика придбання готового рідкого наркотику, вже заправленого в шприци. Уявіть собі, що до варщика чи дилера, які найчастіше самі також колються, прийшов клієнт із новеньким, в упаковці шприцом, купленим їм в аптеці або отриманим на пункті обміну. Чи багато шансів, що свою дозу він отримає саме в цьому шприці, і що продавець не залишить його собі? А якщо навіть "совісний" дилер повернув покупцю його шприц, є чи хоч якась гарантія, що доза відмірялася саме ним або іншим, але теж чистим шприцом? І що вірус не потрапив у наркотик ще на стадії його виготовлення під час очистки продукції чи зняття її проби? Відомо, що в технології виготовлення екстракту макової соломки на одному з етапів може застосовуватися кров, щоб звільнити розчин від зважених часток (так господині для "освітлення" бульйону додають в нього яєчний білок). Готовий продукт звичайно дегустують, щоб оцінити його міцність. При цьому практично гарантовано попадання крові дегустатора в загальний розчин. Досить велика кількість ВІЛ міститься в спермі чоловіків та жіночих виділеннях. І тому другий за значенням та розповсюдженістю шлях передачі цієї інфекції - статевий. Тому що доки люди будуть зустрічатися, закохуватися, одружуватися та народжувати дітей (тобто, доки буде існувати род людський), буде існувати загроза зараження статевим шляхом. РИЗИКУ НЕМАЄ: Пити воду з однієї чашки, пляшки чи фонтанчику. Купатися в басейні. Потискання рук. Обійматися. Жити з інфікованою людиною в одному будинку. Монети та паперові гроші |
| 3 (3) 2011-04-12 19:30:02
На сьогоднішній день існує два види ВІЛ: ВІЛ-1 і ВІЛ-2. Було встановлено, що ВІЛ-1 є нащадком вірусу імунодефіциту мавп (ВІМ), який було виявлено у деяких африканських мавп, через велику генетичну подібність цих двох вірусів. |
| 2 (2) 2011-04-12 22:09:56
Питання про походження вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) 1-го і 2-го типів є одним з ключових в сучасному розумінні проблеми СНІДу, оскільки його вирішення значною мірою визначає напрями діагностики, лікування і профілактики даної патології. Отже, відомі наступні збудники СНІД: · вірус імунодефіциту людини - LAV/HTLV-3 (HIV, ВІЛ-1), поширений в основному в Америці, Європі, центральних, східних і південних районах Африки; · споріднені мавпячим віруси підгрупи західно-африканських Т-лімфотропних ретровірусів (LAV-2, HIV-2, ВІЛ-2), виділені групою Л. Монтанье в 1986 р. Від хворих на СНІД африканців з Гвінеї. · вірус HTLV-4, виділений американськими ученими від представників груп підвищеного ризику (Сенегал). Поширений в основному в Африці. · Описані випадки одночасного існування в організмі людини ВІЛ-1, ВІЛ-2 і HTLV-4 в різних поєднаннях. З приводу походження вірусів імунодефіциту людини в літературі представлено багато даних, часом суперечливих і не завжди повних. Суперечки продовжуються. У міру накопичення матеріалу виникли гіпотези походження ВІЛ, основні з яких будуть приведені нижче: 1. Вірус створений штучно в кінці 70-х років поточного сторіччя за допомогою методів генної інженерії на основі нових знань про вплив різного роду випромінювань, імунодепресантів і мононуклеарних антитіл на різні ланки імунної системи[18,23,27]. 2. У природних умовах вірус імунодефіциту людини може мати антропогенне походження, а саме: · ВІЛ - типовий екзогенний ретровірус, що існував у людей із стародавніх часів і еволюціонував разом з людиною при його розселенні на Землі; · у глухих куточках Центральної Африки ВІЛ циркулював і викликав захворювання СНІД тривалий час, потім через о. Гаїті потрапив в США і в подальшому досить швидко розповсюджувався на всі континенти; · ВІЛ - не африканського походження, а виник і до нинішньої пандемії, існував в країнах помірного клімату (Північна Америка, Європа), через слабку патогенність викликаючи окремі захворювання, що практично не діагностуються як СНІД 3. Зоонозне походження вірусу імунодефіциту людини, що могло бути реалізоване наступними шляхами: · на початку 50-х років нашого сторіччя конструювання ВІЛ відбулося при генетичних рекомбінаціях (мабуть, випадкових) вірусу лейкозу людини і тварин (ретровірусу типу З) з вірусом пухлини молочної залози мишей (ретровірус типу В) або з вірусом мавпячого СНІД (ретровірус типа D); · у стародавні часи мутанти вірусу імунодефіциту зеленої мавпи трансформувалися і знайшли нового господаря - людину. Ряд авторів затверджують, що пропуск в структурі і властивостях між вірусами імунодефіциту мавп і людини вже частково заповнений схожими вірусами HTLV-4, ВІЛ-2, а також недавно відкритим шведським вченим вірусом SBL, і процес цей продовжуватиметься. |
| 2 (2) 2011-04-12 22:15:53
Зараження можливе при: статевому контакті з інфікованим; кровообміні з інфікованим (в тому числі при ін'єкційному вживанні наркотиків); вигодовуванні грудним молоком інфікованою матір'ю малюка. Якщо ВІЛ-інфікована жінка народжує дитину, то за останніми дослідженнями, ця дитина не обов'язково має бути носієм вірусу. При проведенні антиретровірусної терапії ризик передати вірус від матері до дитини знижується до 6 відсотків. ВІЛ не передається через поцілунок, спільному користуванні туалетом або ванною, посуду, при рукостисканні, через укуси комах. МІФИ ПРО ВІЛ/СНІД Міф 1. ВІЛ передається через рукостискання Не зафіксовано жодного випадку зараження ВІЛ під час контакту зі слиною, сльозами чи потом. Ви не заразитеся, якщо потиснете руку ВІЛ-позитивному знайомому або другу. Міф 2. ВІЛ передається через посуд, рушники, постільну білизну Ви не можете заразитися ВІЛ, використовуючи спільно з ВІЛ-позитивною людиною столовий посуд (тарілки, чашки, виделки, ложки), постільну білизну, рушники. Учені підтверджують, що ВІЛ не пристосований до виживання у навколишньому середовищі. Таким чином, ви не ризикуєте, коли разом із ВІЛ-позитивною людиною користуєтеся предметами спільного вжитку. Міф 3. Комарі — переносники ВІЛ ВІЛ не передається через укус комара чи інших комах. Коли комар жалить людину, він упорскує не кров попередньої жертви, а свою слину. ВІЛ не спроможний розмножуватися в організмі комара або будь-якої іншої комахи, що ссе кров. Тому вірус, навіть потрапляючи в організм комахи, не виживає і не може нікому передатися. Міф 4. ВІЛ передається через користування умивальником, ванною, басейном, туалетом, сауною Цього не може бути, тому що хлорування води вбиває ВІЛ. Але навіть якби вірус не був убитий, вода зменшує його концентрацію до міри, що виключає можливість зараження. За десятиліття розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу у світі не зареєстровано жодного подібного випадку. Міф 5. ВІЛ можна інфікуватися у перукарні, косметичному салоні У даному випадку немає контакту з кров’ю, а тому інфікуватися через гребінці чи ножиці неможливо. Водночас існує загроза інфікування ВІЛ у разі пірсингу або татуювання, якщо використовують нестерильний інструментарій. Також існує небезпека інфікування в разі використання чужих засобів для гоління та зубних щіток, на яких залишилася кров. Міф 6. ВІЛ можна «підчепити» в медичній установі Це неможливо, оскільки медичні інструменти дезінфікують та стерилізують. А побутові контакти з ВІЛ-позитивними пацієнтами в лікарні, як і в будь-якому іншому місці, безпечні: ВІЛ не передається побутовим шляхом. Ризик інфікуватися ВІЛ існує в медичного персоналу, який контактує з кров’ю, що можливо за випадкових порізів чи уколів інструментами, які містять сліди інфікованої крові. Міф 7. ВІЛ передається через обійми та масаж Ви не заразитеся ВІЛ під час масажу, обіймів, тому що в такому разі відсутній контакт з кров’ю, грудним молоком, спермою чи вагінальними виділеннями. Міф 8. У презервативах є пори, що можуть пропустити ВІЛ Цей міф спростований численними дослідженнями. Презерватив — єдиний засіб, що забезпечує високий рівень захисту як від ВІЛ, так і від інших інфекцій, що передаються статевим шляхом. Необхідно тільки простежити, щоб термін придатності презерватива не минув. |
| 2 (2) 2011-04-14 21:07:26
Синдром набутого імунодефіциту вперше було зафіксовано в США у 1983 році. Впродовж двох місяців хворий помер. Сьогодні за добу у світі чотириста тисяч осіб заражується цією хворобою. Сам по собі СНІД не є смертельною хворобою, але функціонування його вірусу в організмі впливає на імунну систему так, що навіть проста нежить може призвести до смерті людини. Збудник — вірус, що має вигляд спіралі у трикутній серцевині. Він носить назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) і має три типи: ВІЛ 1 та ВІЛ 2, що є дуже поширеними у Західній Європі, та ВІЛ 3, на який страждають переважно американці та африканці. Вірус вражає Т-лімфоцити, що служать для його розмноження, та макрофаги, що розносять його по організму. ВІЛ руйнує Т-лімфоцити, і це призводить до втрати організмом захисних реакцій, внаслідок чого активізується, так звана, умовно-патогенна флора організму і різко підвищується ймовірність смертельних запалень, уражень нервової системи, розвитку онкологічних захворювань. Джерело інфекції — безпосередній носій ВІЛу. Зараження можливе при: статевому контакті з інфікованим; кровообміні з інфікованим (в тому числі при ін'єкційному вживанні наркотиків); вигодовуванні грудним молоком інфікованою матір'ю малюка. Якщо ВІЛ-інфікована жінка народжує дитину, то за останніми дослідженнями, ця дитина не обов'язково має бути носієм вірусу. При проведенні антиретровірусної терапії ризик передати вірус від матері до дитини знижується до 6 відсотків. ВІЛ не передається через поцілунок, спільному користуванні туалетом або ванною, посуду, при рукостисканні, через укуси комах. Період «вікна» — час, коли вірус ВІЛ присутній в крові людини, але аналіз на антитіла до нього ще є негативним. В цей період людина може передавати вірус іншим. Становить від двох місяців до шести місяців. У більшості людей після зараження ВІЛ не спостерігається жодних симптомів. Іноді через кілька днів після інфікування з'являються симптоми, що нагадують грип: збільшення лімфовузлів, лихоманка, втрата 10% ваги тіла впродовж двох місяців, слабкість. Проте ці симптоми за кілька тижнів минають самі по собі. Безсимптомний етап розвитку хвороби може тривати до 10 років. |
| 3 (3) 2011-04-17 13:38:40
ВІЛ (англ. Human Immunodeficiency Virus, HIV) — вірус імунодефіциту людини, що призводить до захворювання на СНІД. ВІЛ схильний до стрімких мутацій. Передається через прямий контакт слизових оболонок або крові з рідиною тілесного походження, яка містить ВІЛ, як то кров, сперма, піхвові виділення, передсемінна рідина і грудне молоко. В ході ВІЛ-захворювання в однієї і тієї ж людини виникають все нові штами (різновиди) вірусу, що абсолютно різні за швидкістю відтворення і за своєю здатністю ініціювати і вбивати ті або інші типи клітин. ЛікуванняНа сьогодні використовуються препарати базовані на близько 25 діючих речовинах (препаратів набагато більше, оскільки для покращення ефекту застосовують суміші 2 та більше активних речовин). Більшість діючих речовин блокують зворотню транскриптазу вірусу. Стійкість до ліківВІЛ має велику здатність мутувати. Наприклад відомо більше 20 мутацій(підвидів) протеїну NC (p7). Більшість таких вірусів менш шкідливі (патогенні), ніж вихідний й розмножуються повільніше. З іншого боку, вони можуть мати вищу стійкість проти певного медикаменту. Під час лікування певним препаратом існує етап, коли більшість «старого» типу вірусу загинула, а «мутант» все ще не викорінений. Переривання лікування на цій стадії призводить до «селекції» й пацієнт виявляється ураженим формою вірусу стійкою до даного препарату. Найбільш поширеною є мутація кількох амінокислот зворотньої транскриптази, що приводить до стійкості до одного з перших препаратів-блокіраторів зворотньої транскрипції вірусу. Міфи Існує ненаукова думка, що ВІЛ не існує або не призводить до СНІДу. Її дотримуються навіть деякі вчені, не задіяні у вивченні вірусів. Наявності таких уявлень сприяє довга фаза між зараженням ВІЛ та розвитком СНІДу й те, що в деяких уражених ВІЛ СНІД взагалі не розвивається. Проте факт наявності ВІЛ у хворих на СНІД на сьогодні незаперечний. Дуже важливо знати, як передається ВІЛ, і, як від нього захиститися. ВІЛ передається трьома чітко визначеними шляхами: 1. ВІЛ може передатися при незахищеному статевому контакті, якщо один із партнерів є носієм. Тому необхідно захищатися і правильно користуватися чоловічими та жіночими презервативами. 2. ВІЛ може передаватися через кров: переливання зараженої крові, використання брудних шприців під час прийому наркотиків, брудні голки, пірсинг, татуювання, використання забрудненого, зараженого кров'ю леза. Тому вкрай важливо використовувати одноразові голки та леза. Достатньо вимити в гарячій воді руки або об'єкти, на які потрапила кров. 3. ВІЛ може передаватися від ВІЛ-позитивної матері до дитини під час вагітності, пологів або годування груддю. Якщо ВІЛ-позитивна матір вирішить народити дитину, лікар зможе надати інформацію про те, яке лікування існує на сьогоднішній день, що знижує ризик зараження дитини. Таким чином існує лише три шляхи зараження ВІЛ: статевим шляхом, через кров та від матері до дитини, а решта шляхів про які ви можете почути - лише домисли. Наступні твердження є істинною правдою: Шкіра нездоланний бар'єр для ВІЛ. Такі комахи, як комарі, не переносять ВІЛ. Можна торкатися, обніматися, цілуватися із ВІЛ-позитивною людиною, можна носити одяг ВІЛ-позитивної людини. Можна користуватися предметами та пристроями, туалетом, душем, білизною разом із ВІЛ - інфікованою людиною. ВІЛ не можна вдихнути, не має його в сльозах, поту, слині, не можливо заразитися доторкнувшись до зараженої людини. Знати - означає упередити! Тести - єдина можливість виявити чи заражена ВІЛ людина чи ні. Цей тест допомагає виявити ВІЛ за декілька років до того як розів'ється хвороба і здійснюється через простий аналіз крові. В Україні створені центри анонімної та безкоштовної консультації, де є можливість пройти тест. Знання про наявність хвороби дає можливість своєчасно почати адекватне лікування та попередити її розвиток і прогресування. Ефективність лікування полягає в тому, що зменшується кількість вірусу в крові. Таким чином, можна жити з вірусом і жити звичайним життям. Проте, важливо не забувати про заходи безпеки, про які вже йшла мова. ВІЛ-інфікований - ти не самотній! Сьогодні лікування, нажаль, не може привести до одужання, проте, воно може повернути до нормального ритму життя, оскільки лікування попереджує розмноження вірусу та розвиток хвороби. Різні методи лікування СНІДу мають побічні ефекти. Щоб лікування було ефективним не можна вживати алкоголь, наркотики, не можна палити. Необхідно буде регулярно відвідувати лікаря. Слід пам'ятати, що якщо ти ВІЛ-інфікований - ти не самотній. Необхідно приєднатися до групи ВІЛ-позитивних людей, користуючись асоціаціями, центрами тощо. У жодному разі ВІЛ не може стати перешкодою при прийомі на роботу або стати причиною припинення трудової діяльності. ВІЛ-позитивна людина не зобов'язана ставити до відома роботодавця про свій статус. ВІЛ може торкнутися кожного, тому важливо надавати ВІЛ-інфікованим психологічну підтримку. ВІЛ-позитивна людина має право: вести особисте життя, мати друзів, одержувати інформацію і освіту. Людина має право жити! Найактуальніші питання та відповіді про ВІЛ: Чи можна заразитися ВІЛ-інфекцією при поцілунках? Ні, при поцілунках ВІЛ не передається. Чи можна спільно жити з ВІЛ-інфікованим і не заразитися при цьому? ВІЛ не передається при знаходженні поруч, спільному прийнятті їжі або через дотик до інфікованій людині; також він не передається через посуд і постільні приналежності. Чи можуть укуси комарів або інших комах бути причиною зараження ВІЛ? Ні. Передача ВІЛ через укуси комах за більш ніж двадцятирічну історію вивчення ВІЛ не зареєстрована. Чи можна заразитися ВІЛ при попаданні крові хворої людини на шкіру здорової людини? Якщо шкіра не мала ушкоджень, то зараження неможливо. Чи можна заразитися при контакті з висохлої кров'ю або спермою? Ні. При висиханні біологічних рідин ВІЛ, що міститься в них, гине. Які фактори можуть збільшити ризик передачі ВІЛ при статевих контактах (без презерватива)? Зважаючи на те, що на ризик зараження впливає травматичність статевого контакту, насильницький статевий акт (згвалтування) характеризується більш високим ризиком передачі ВІЛ в порівнянні з ненасильницьким. Крім того, багато венеричні хвороби (сифіліс, герпес статевих органів) виявляються виразками на статевих органах, суттєво збільшуючи ризик зараження ВІЛ-інфекцією. Інші венеричні хвороби (гонорея, хламідіоз) супроводжуються запаленням статевих органів, також збільшуючи ризик передачі ВІЛ при статевих контактах. |
| 2 (2) 2011-04-18 18:22:20
СНІД — інфекційне захворювання, яке супроводиться тяжким порушенням діяльності імунної системи, в результаті чого організм втрачає здатність до захисту від патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів. Етіологія. Збудник СНІДу — вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), чутливий до фізичних і хімічних факторів. Швидко гине при нагріванні вище 57°С, під час кип'ятіння — миттєво, його легко вбивають ацетон, ефір, спирт та інші дезинфікуючі засоби. Епідеміологія. Джерело інфекції — хворий та вірусоносій. Шляхи передавання: статевий, парентеральний (через кров та її препарати, а також при користуванні нестерильнини медичними інструментами) і вертикальний (від матері до дитини під час вагітності та пологів). Сприйнятливість до СНІДу загальна. Хворіють люди всіх вікових груп, найчастіше — гомосексуалісти, проститутки та наркомани віком 25—45 років. Патогенез. ВІЛ, збудник СНІДу, потрапивши у кров, уражує Т-лімфоцити та макрофаги. В Т-лімфоциті ВІЛ може бути нескінченно довго і не зумовлювати змін доти, доки Т-лімфоцит не активується (наприклад, іншою інфекцією). При активації Т-лімфоциту вбудований в його генетичний апарат ВІЛ продукує нові частинки вірусу, які при руйнуванні клітини потрапляють 9 інші Т-лімфоцити. Ці процеси повторюються, і поступово протягом 2—10 років настає повне виснаження всієї популяції Т-лімфоцитів. На відміну від Т-лімфоцитів, у макрофагах ВІЛ розвивається постійно, але дуже повільно і не вбиває клітину, а тільки дещо погіршує її функції. Ураження макрофагів веде до дальшого ослаблення імунологічної реактивності організму. Клініка. За клінічними проявами при СНІДі можна виділити 5 послідовних стадій, які відображують ступінь ослаблення імунної системи організму. Стадія 0 — інкубаційний період, вірусоносійство. Цьому періоду властива безсимптомність. Діагноз встановлюють при обстеженні осіб, які контактують з хворим, на основі виявлення в них антитіл до збудника СНІДу. Тривалість цієї стадії залежить від величини інфікуючої дози та індивідуальних особливостей імунної системи. Стадія 1 — гостра інфекція, первинний маніфестний стан. Клінічні прояви її різні. Можуть спостерігатися: втомлюваність, гарячка, грипоподібні симптоми, висипи, збільшення різних груп лімфатичних вузлів, диспепсичні розлади, втрата маси тіла (при збереженні попереднього режиму харчування). Іноді спостерігається різного ступеня вираженості симптоми ураження центральної нервової системи — від головного болю до проявів енцефалопатії (розлад свідомості, судороги тощо). Це перша хвиля інтенсивного розмноження збудника СНІДу в організмі. Вірус виявляють у цей період в крові, спинномозковій рідині, слині, спермі, грудному молоці, сльозах. Через кілька тижнів число вірусів, що циркулюють в організмі, значно зменшується і початкові симптоми хвороби поступово зникають. Але вірус залишається в організмі. Його можна виявити в лімфоцитах, у макрофагах, у клітинах нервової системи, кісткового мозку. Стадія 2 — латентний період. Характеризується стійким збільшенням лімфатичних вузлів, Воно зумовлюється постійною наявністю вірусу в лімфоцитах, яких особливо багато в лімфатичних вузлах. Лімфоцити, які містять вірус СНІДу, постійно актив і посилено секретують антитіла, в тому числі і проти інших інфекцій. Це призводить до поступового виснаження їх. Самопочуття хворого в цій стадії хвороби залишається задовільний. Тривалість її — 3—5 років. Стадії 3—4 — продромальный період, субклінічні порушення клітинного імунітету. Ця стадія характеризується симптомами ураження центральної нервової системи та зниженням опірності організму. Спостерігається апатія, депресія, зниження апетиту, безсоння, нічна пітливітсь, немотивовані періодичні підвищення температури тіла та ін. У цей період хвороби істотно знижується концентрація Т-лімфоцитів (менше 400 в 1 мм3), що свідчить про пригнічення імунної системи. Поява чітких клінічних проявів імунодефіцитного стану, що настає через 15—18 міс, свідчить про зміну стадії хвороби — прогресування патологічного процесу. Стадія 5 — ураження шкіри та слизових оболонок внаслідок імунного дефіциту У цій стадії спостерігаються вірусні та грибні ураження шкіри і слизових оболонок. Це насамперед стійкі прояви герпетичної інфекції (болюча виразковість шкіри, слизових оболонок статевих органів та рота); пліснявка. Гриб, що спричинює пліснявку (Candida аlbicans), може поширюватися і за слизову оболонку статевих органів, зумовлюючи тяжкі та стійкі ураження. Інші патогенні гриби та віруси в цій стадії хвороба можуть також спричинювати ураження шкіри та слизових оболонок. Останнім часом у багатьох хворих, що перебувають на 5-й стадії СНІДу, спостерігається бородавчаста лейкоплакія. Вона проявляється у вигляді волосистих білих клаптів, звичайно на язику. Причину цього симптому ще не з'ясовано. В цій стадії кількість лімфоцитів становить менш як 200 в 1 мм 3. Стадія 6 — генералізовані прояви імунного дефіциту. Через 1—2 роки від початку 5-ї стадії хвороби рівень Т-лімфоцитів знижується до 100 і менше в 1 мм 3. У багатьох хворих у цей період розвиваються генералізовані опортуністичні інфекції з ураженням не тільки шкіри та слизових оболонок. Це бактеріальні, паразитарні та вірусні інфекції. У цей період у багатьох хворих розвивається пов'язаний зi СНІДом синдром деменції (поступова втрата здатності до мислення і координації рухів), що призводить до повної неможливості рухатися і спілкуватися з людьми. Характерним е також виникнення в цьому періоді СНІДу ракових захворювань. Крім саркоми Капоші (пухлина шкіри та оболонок внутрішніх органів), при СНІДі часто розвиваються лімфоми, а також рак прямої кишки та язика. Діагностика. Найбільш поширеним специфічним методом лабораторної діагностики СНІДу є виявлення антитіл до ВІЛ шляхом імуноферментного аналізу, для проведення якого з вен я беруть 3—5 мл крові. Характерними для СНІДу є також Імунологічні зміни: істотне зниження кількості Τ-лімфоцитів, порушення у співвідношенні хелперів і супресррів, підвищення вмісту імуноглобулінів А і G та циркулюючих імунних комплексів. У загальному аналізі крові в стадії розгорнутої клінічної картини СНІДу виявляють: панцитопенію з лімфопенією, вакуалізовані моноцити, нормобласти та мегалоцити. Лікування СНІДу проводять у трьох основних напрямах: I. Етіотропна терапія (противірусні засоби): азотимідин, віразол, ацикловір, інтерферон та його індуктори, моноклональні антитіла. II. Патогенетичне лікування: 1) імуномодулюючі препарати: левамізол, ізопринозин, тимо-вин, тимопентин, інтерлейкін-2, циклоспорин А, індометацнн. 2) імунозамісна терапія — введення зрілих тимоцитів, трансплантація фрагментів тимуса. III. Лікування опортуністичних інфекцій. IV. Симптоматичне лікування. Профілактика. Вирішальне значення у боротьбі з поширенням СНІДу мають заходи неспецифічної профілактики: 1) санітарно-освітня робота, в процесі якої слід інформувати населення про шляхи і фактори передавання інфекції, підкреслюючи неможливість поширення збудника повітряно-краплинним, контактно-побутовим та аліментарним шляхами. У зв'язку з тим, що збудник потрапляє в організм найчастіше при статевих контактах, доцільно рекомендувати застосування презервативів, особливо при випадкових статевих контактах; 2) наполеглива боротьба з проституцією, невпорядкованими статевими зв'язками; 3) дотримання правил особистої гігієни, а саме: користування індивідуальними зубними щітками, лезами та іншими інструментами, що можуть бути забруднені кров'ю та іншими секретами інфікованих; 4) заражені жінки повинні запобігати вагітності, тому що збудник передається плоду і новонародженому; 5) викоренення наркоманії; 6) використання шприців одноразового вживання, суворе до» тримання умов стерилізації медичних інструментів; 7) доцільно рекомендувати особам, що належать до груп ризику, не брати участі у донорстві. Важливе місце в запобіганні поширенню СНІДу повинні зайняти скринінгові дослідження для виявлення інфікованих осіб. Обов'язковим є тестування всіх донорів крові, плазми, сперми, органів і тканин. Потрібно також обстежувати осіб групи ризику: гомосексуалістів, наркоманів, проституток. До цієї ж категорії можна віднести хворих венеричними захворюваннями. Підлягають обстеженню студенти з інших країн, особливо ті, що прибули з країн, ендемічних щодо СНІДу, та особи, які повернулися з тривалих відряджень та з-за кордону. До групи ризику відносять також хворих на гемофілію, яким протягом усього життя не paз переливали кров та її препарати. |
| 2 (2) 2011-04-19 18:47:29
У природних умовах вірус імунодефіциту людини може мати антропогенне походження, а саме: ВІЛ — типовий екзогенний ретровірус, що існував у людей із стародавніх часів і що еволюціонував разом з людиною підчас її розселення на Землі; у глухих куточках Центральної Африки ВІЛ циркулював і викликав ендемічні захворювання на СНІД тривалий час, потім через о.Гаїті потрапив в США і в подальшому досить швидко розповсюджувався на всі континенти; ВІЛ — не африканського походження, а виник і до нинішньої пандемії існував в країнах помірного клімату (Північна Америка, Європа), через слабку патогенність викликаючи окремі захворювання, що практично не діагностуються як СНІД; на початку 50-х років нашого сторіччя конструювання ВІЛ відбулося при генетичних рекомбінаціях (мабуть, випадкових) вірусу лейкозу людини і тварин (ретровірусу типу С) з вірусом пухлини молочної залози мишей (ретровірус типу В) або з вірусом мавпячого СНІД (ретровірус типу D); у стародавні часи мутанти вірусу імунодефіциту зеленої мавпи трансформувалися і знайшли нового господаря — людину; за структурою геному та біологічними властивостями ВІЛ близький до лентивірусу вісна і вірусу інфекційної анемії коней, відмічається виражена спільність їх внутрішніх (серцевинних) білків. Ряд авторів стверджують, що пробіл в структурі і властивостях між вірусами імунодефіциту мавп і людини вже частково заповнений схожими вірусами HTLV-4, ВІЛ-2, а також недавно відкритим шведським вченим вірусом SBL, і процес цей буде продовжуватись. Проте проблема СНІДу сьогодні представляється настільки нетривіальною і багатоплановою, що традиційний епідеміологічний підхід до вказаного захворювання як до звичайної антропозоонозної інфекції навряд чи може бути вичерпним в трактуванні генезу ВІЛ. Для пояснення цього необхідно відзначити, що в еволюційному аспекті ретровіруси (в першу чергу онкогенні) часто і абсолютно виправдано розглядаються в нерозривному зв'язку з мобільними клітинними елементами геному еукаріот. Примітним є факт дивовижної структурної схожості провірусних нуклеотидних послідовностей і (можливо рухливих) елементів еукаріотичних геномів, що переміщуються. |
| 3 (3) 2011-04-19 21:05:43
Питання про те, звідки взявся ВІЛ, є темою для масових пересудів, а також приводом для народження різних міфів і теорій змов. У цій статті в ситуації намагається розібратися Деві Сальер, ВІЛ-позитивний журналіст і активіст із США, який веде семінари з безпечного сексу для чоловіків і жінок, і проводить семінари для людей з ВІЛ вже більше 10 років. Після теорії про те, що ймовірно Богові набридли звичайні повені, землетруси і засухи, і Він створив ВІЛ, щоб якось різноманітити кару людську, з’явилися інші цікаві теорії про походження вірусу, що викликає СНІД. Зокрема уваги заслуговує міф про “нульового пацієнта”. На початку епідемії учені із США висунули теорію, що гей-стюард з Канади подорожував по всьому світу, і таким чином “розніс” ВІЛ. Бідний хлопець дійсно існував, але тільки ВІЛ привезти в США ніяк не міг, його перетворили в “червону смерть” тільки завдяки поганій журналістиці. Впливовий, але виверткий дослідник СНІДу Роберт Галло запропонував в кінці 1980-х роках теорію зелених африканських мавп. Він стверджував, що мавпи були носіями ВІЛ, і що він свого часу подолав міжвидовий бар’єр і передався людям. Ну, це не вірусологи, а дилетанти придумували історії поцікавіше, ніж про якихось там мавп. Історії до цих пір доступні через мережу Інтернет. Чи з’явився ВІЛ випадково... або хтось створив його навмисно? Деякі люди щиро упевнені, що вірус став результатом біологічних експериментів, був створений дослідниками раку для лікування онкології, і випадково “втік” з лабораторії. Інші ж всі списали на секретні лабораторії ЦРУ, вважаючи це таємною біологічною зброєю часів холодної війни. Одна терапія змови пов’язує походження з ВІЛ з 1970-ми, коли уряд проводив експерименти по вакцинації проти гепатиту В серед тисяч гомосексуальних чоловіків в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі і Сан-Франциско, в тих же містах, де згодом зареєструють перші випадки СНІДу. Інша теорія змови стверджує, що ВІЛ розповсюдився через щеплення від поліомієліту в кінці 1950-х років. Оскільки і гепатит В і вакцина проти поліомієліту виходить з клітин тканин шимпанзе, тому очевидно, що люди почувши слово “шимпанзе” відразу подумали, що ВІЛ стрибнув від мавпи в людську вакцину. Деякі з цих теорій існують до цих пір, хоча їх вже давно дискредитували. Зараз все наукове співтовариство сходиться на думці, що ВІЛ - це нащадок вірусу імунодефіциту мавпи (ВІМ), тому що ВІМ украй схожий з ВІЛ-1 і ВІЛ-2 - людські віруси імунодефіциту. Теорія Роберта Галло стверджує, що ВІЛ подолав видовий бар’єр від зеленої мавпи до людини. Теорія сподобалася всім, хто любив науку, а не красиві теорії змов. Проблема в тому, що до недавнього часу не було альтернатив теорії Галло, але більшість зійшлися на думці, що ця якась зелена мавпа покусала когось за дупу, і так все і почалося. Нарешті, в 1999 році, наука знову завдала удару по теоріях змов. Дослідницька команда на чолі з Полом Шарпом з Університету Ноттінгема і Беатрис Хан з Університету Алабами протягом десяти років змогли зробити вирішальне відкриття. Вони знайшли ВІМ, який був майже точною копією ВІЛ-1, при цьому він був знайдений в тканинах групи шимпанзе із західно-центральної Африки. Носійка цього “брата ВІЛ”, мавпа Марілін, померла в центрі приматів в США в 1984 році. Марілін довела, що саме шимпанзе були джерелом ВІЛ-1 і що вірус свого часу якимсь чином передався від шимпанзе людині. Подальші дослідження припустили, що дикі шимпанзе були інфіковані двома різними видами ВІМ, які якимсь чином об’єдналися в третій вірус, який виявився здібним до передачі людині і розвитку у людей Су. Є два різні віруси ВІМ, якими були інфіковані вже треті африканські мавпи - мангабіти. Так от мутація, очевидно відбулася, коли шимпанзе заразилися новим штамом ВІМ, вбиваючи і поїдаючи мангобітів. (І ні, мангобіти не втекли з секретної лабораторії американців, вони завжди там жили!) Раніше цього року, університет Алабами і Беатрис Хан разом з колегами зробили чорну і дуже неприємну справу. Вони зібрали і протестували 1 300 зразків фекалій диких мавп в Африці, в лісах Камеруну. Хан і її колеги змогли знайти антитіла до ВІМ в цих фекаліях, такий же, який вони знайшли в раніше спійманих шимпанзе. Тобто факт встановлений. ВІЛ - це родич і нащадок вірусів, які називаються ВІМ, деякі з яких передаються від одного виду мавп іншому (тобто і людині теж). Людині ж вірус, передався від нашого людиноподібного родича - шимпанзе. Як саме вірус опинився серед людей - тут поки поле відкрите для гіпотез. Найпростіша - люди різалися, обробляючи туші мавп, а потім вірус передавався іншим людям. Шимпанзе і інші крупні мавпи - це предмет полювання, їх використовують для їжі і для приготування народних ліків. Оброблення їх туш пов’язане з травматизмом і контактом з кров’ю, так що виглядає теорія дуже правдоподібно з наукової точки зору. (Звичайно, любителі теорій змов могли б сказати, що це якийсь хворий на голову антрополог займався сексом з шимпанзе, а потім розповсюдив ВІЛ серед своїх нічого непідозрюючих партнерів по всьому світу). “У нас вже 25 років епідемії”, - говорить Беатріс Хан в своєму інтерв’ю Associated Press. - “У нас немає засобу зцілення. У нас немає вакцини. Але ми знаємо, звідки прийшла ця проблема. Принаймні, тут ми можемо поставити галочку”. На жаль, ці новини не одержали належного освітлення в ЗМІ. Реакція була, щонайменше, спокійною. (За матеріалами зарубіжної преси) |
В системі:
гості - (); користувачі -
(0)