Отримання знань

дистанційна підтримка освіти школярів


Тут ви можете виконати завдання чи задати питання по змiсту цього уроку.

3 (3) 2020-03-30 15:11:27
Що придбав Рільке у Петербурзі?-13 серпня в Петербурзі Рільке придбав Шевченкового Кобзаря в російському перекладі


Спробуй дати визначення терміна «національний колорит». Наведи приклади з твору «Пісня
про Правду».

Національний колорит – відображення особливостей історичного життя, побуту, природи, звичаїв, культури, рис національного характеру, мови певного народу

Рільке описує період боротьби українського народу проти польської шляхти. Автор згадує про Запорозьку Січ, гетьманів, козаків, захоплюється їхньою відвагою та вірністю, називає імена відомих історичних діячів та літературних персонажів: Остряницю, Наливайка, Бульбу, Кукубенка, Кирдягу. Митець захоплюється широкими українськими степами. Рільке вражає українська народна пісня та її чудові виконавці – кобзарі:

Забриніли шість довгих струн бандури, гра набрала сили, аж раптом її обірвано шістьма короткими струнами: це чергування все прискорювалося, аж повіки скліплювалися від остраху, щоб не зобачити наочно, як увірветься музика виникла в прискоренім русі. Аж тоді почалася пісня, давши простір широкому, важкому голосові кобзаря, який скоро сповнив усю хату: люди ж бігли з сусідніх хат, збираючись біля дверей та попід віконню. Цього разу пісня була не про героїв: слава Бульби, Остряниці й Наливайка вже й так увічнилась! На всякчас сяяла вірність козацька.


Милують око письменника старі ікони, що “висять, немов верстові камені, боги, і відблиск лампадки пробивається крізь їхній оклад, немовби заблукане дитя крізь зоряну ніч.



Схарактеризуйте образ Андрія, дайте оцінку його вчинкам.
Андрій-був активним і розвиненим у всіх справах, часто був проводирем у різних витівках, але вмів ухилятися від покарання завдяки хитрості свого розуму. Він, як і Остап, мріяв про подвиги й про бойовище. А з вісімнадцяти років у ньому спалахнула потреба любити. І він часто бродив по вулицях, мріяв про любов.

Незважаючи на те, що Андрій мав обдаровану натуру, фізичну силу, хист до служби на Січі, він не став справжнім козаком, порушивши кодекс лицарської честі, забувши про Вітчизну й віру через любов до прекрасної полячки. Тому причиною трагедії Андрія є саме зрада , бо без вітчизни людина втрачає свою сутність, вона перестає бути людиною. Герой не мав почуття Батьківщини і товариства, що й привело його на шлях зради. Втрата вітчизни- горе, а дбровільна відмова від неї - духовна смерть длялюдини, адже вірність батьківщині, служіння їй дає сенс життю особистості івсьому народові.



Високий рівень

У чому, на ваш погляд, полягає актуальність повісті «Тарас Бульба» для нашого часу?


Знову й знову перечитую твір, і приходжу до думки, що заклик Тараса до козаків перед битвою під Дубном як ніколи актуальний:

«Хочу сказати вам, панове, що таке наше товариство. Ви чували від батьків і дідів, як колись шанували всі нашу землю: і грекам вона далася взнаки, і з Царгорода брала червінці, і міста у нас були пишні, і церкви, і князі були нашого роду, свої князі, а не католицькі недовірки. Та ба, все сплюндрували бусурмени, все пропало; тільки й зостались ми, сироти, та, як та вдова після смерті доброго чоловіка, також сирота, як і ми, земля наша! Ось у який час подали ми, братове, руку на братерство! Ось на чому стоїть наше товариство!

Нічого святішого й нема від товариства! Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, діти люблять батька й матір, та це не те: і звір любить свою дитину. Але поріднитися душею, а не по крові, може тільки людина. Бували й по інших землях товариства, а такого, як на нашій землі, не було ніде. Не одному з вас траплялося довго пропадати на чужині; бачиш — і там люди!

Також Боже сотворіння, і розбалакаєшся з ним, немовби зі своїм; а коли дійде до того, щоб вилити йому душу, — бачиш: ні! І розумні люди, та не ті; немов би й такі люди, та не такі! Ні, пани-браття, так любити, як козацька душа, — любити не тільки розумом чи ще чим, а всім, що дав тобі Бог і що тільки є в тобі, — еге! — промовив Тарас і махнув рукою, похитав сивою головою, моргнув вусом і додав: — Ні, так любити ніхто не зможе!

Знаю, погано тепер повелося на землі нашій: думають тільки про те, щоб у них були стіжки й скирти хліба та коней табуни, та щоб були цілі в льохах запечатані дорогі меди; переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються своєї мови, свій зі своїм не хоче розмовляти, свій свого продає, як бездушну тварину на ринку.

Ласка чужого короля, та й не короля, а якого-небудь паскудного магната польського, що своїм жовтим чоботом б'є їх у пику, дорожча їм од усякого братерства. Але навіть в останнього падлюки, хоч би який він був, хоч би весь запаскуджений у сажі й низькопоклонстві, є й у того, братове, хоч крихта почуття до свого рідного.

І прокинеться воно колись, і вдариться він, бідолашний, об поли руками, вхопить себе за голову, і прокляне він нице життя своє, готовий муками спокутувати ганебні діла. Хай же знають вони всі, що означає в нашій землі товариство! Бо коли вже так станеться, що нам доведеться вмерти, то ніхто ж так не здолає вмерти, як ми, ніхто! Бо не вистачить у них на те мишачої відваги їхньої!»

Як бачимо, - наші часи мало чим відрізняються від XVII ст.: на нашій землі розвелось кодло, яке думає лише про власні ґешефти, суперприбутки та закріпачення «посполитих»; магнати-олігархи безкарно паплюжать наші традиції, мову та культуру, переймають і насаджують бозна-які бусурманські звичаї – аби не свої, і спротив цьому перетворюють на «фошизм»; милість чужого глави держави, та й не президента, а якогось бандита-олігарха дорожче для них за людяність, рідні традиції та національні інтереси! Культурні діячі, священники низькопоклонно б’ють лоба, вихваляючи це окупантське кодло, продаючи усе, що святе на світі.

Та як би там не було, - вірю – і в останнього падлюки, який він не є, - знайдеться дещиця козацької крові, бо ж звернуться вони до Бога перед смертю, спокутуючи гріхи свої… Але буде пізно – принаймні перед людьми…

Залишається і питання до нас – звичайних українців: як довго ми терпітимемо гніт окупантів, тамуючи свою козацьку кров?


Повернутися до уроку

Повернутися до перелiку уроків курсу

В системі: гості - (); користувачі - (0)