Отримання знань

 Воєнно-політичні події 1649-1651рр. (продовження)

Відновлення воєнних дій. Битва під Берестечком

І в Україні, і в Польщі Зборівський договір сприймався як угода, що давала час для нетривалого перепочинку. Магнати Лівобережної України, які втра­тили свої володіння, заявляли, що угода з козаками досягнута за їхній рахунок, бо са­ме їхні землі опинилися під владою Б. Хмель­ницького. «Такого безчестя Короні Поль­ській і Великому князівському Литовсько­му ніколи не було», - заявляли вони.

  Досить складною була ситуація й для Б. Хмельницького. Козацькі низи, селяни та міщани не визнавали договору з поляка­ми, звинувачували гетьмана в зраді й на­віть готові були його вбити. Народна війна тривала. Повстанці не збиралися складати зброю й чинили запеклий опір панам, що поверталися до своїх маєтків. Убивали їх, палили садиби, не визнавали польської адміністрації. Велика кількість повстанців (понад 40 тис.) зосередилася на Брацлавщині, Волині й Поділлі. їх очолив відо­мий козацький полковник Данило Нечай, який був дуже популярним серед народу.

Воєнні дії розпочалися взимку 1651 ро­ку. На початку лютого польське військо, очолюване магнатом М. Калиновським, раптово з'явилося на Поділлі й напало на містечко Красне, де перебував полк Да­нила Нечая. 20 лютого в жорстокому й не­рівному бою загинули всі козаки разом з Нечаєм. Польські війська зайняли прикор­донні козацькі міста Шаргород, Чернівці, Ямпіль і оточили Вінницю. У місті був за­гін козаків на чолі з Іваном Вогуном, який у боях за місто ще раз підтвер­див свою репутацію талановитого полководця. Залишивши частину вій­ська у Вінниці, І. Богун разом з невеликим заго­ном ударив по ворогові й нав'язав противникові бій на тонкій кризі. Козаки почали раптовий від­ступ, заманюючи важку кінноту ворога на сере­дину річки, де пробитий лід був притрушений сіном та снігом. Кілька тижнів вінничани відби­вали польські штурми, поки не надійшла підмо­га. 19 березня під Липівцем передові полки армії Б. Хмельницького вдарили по польських вій­ськах, і ті змушені були відступити.

Щоб підірвати ворожий тил, Б. Хмельниць­кий звернувся з універсалами до польських се­лян, закликаючи їх повстати проти кріпосницт­ва. Повстання під проводом Костки Наперського охопило Велику Польщу, Люблінське воєвод­ство, Мазовію та інші райони. Уряд кинув проти повстанців значні військові сили й придушив виступи. Костка Наперський та інші організато­ри повстання були страчені.

 Після цього повстання війна між Україною та Польщею розгорілася з новою силою. У се­редині червня 1651 року два війська зустрілися на кордоні Галичини й Волині, під Берестечком. Військо Речі Посполитої налічувало 80 тис. по­ляків, а також 20 тис. німецьких найманців. Крім цього, польська армія мала велику кіль­кість слуг і челяді, тому історики доводять її загальну кількість до 150 тис. осіб. Українсько-татарське військо складалося зі 100 тис. козаків та 20 тис. татар.

Битва розпочалася 28 червня 1651 року. Про­тягом перших двох днів битви відчувалася знач­на перевага козаків. На третій день сталося не­сподіване: поляки почали обстріл    татарського та­бору, і кримчаки почали відступати, відкриваючи фланги козацького війська. Щоб заспокоїти та­тар, Б. Хмельницький разом з генеральним пи­сарем Іваном Виговським поїхав до хана. Проте скоїлася нечувана річ - хан захопив гетьмана й усіх, хто прибув з ним, у полон і відступив разом з військом з-під Берестечка. Козаки залишили­ся без головнокомандувача. Серед них зчини­лася така метушня, що старшина ледве змог­ла заспокоїти їх. Наказним гетьманом був обраний Ф. Джалалій, за декілька днів на його місце обрали І. Богуна.

 Повстанські війська опинилися в оточен­ні. Тоді повстанці поставили вози в чотири­кутник, з трьох боків викопали шанці, один фланг прикривало болото. Десять днів три­вали запеклі бої. Уночі 10 липня Іван Богун, який узяв на себе командування, почав виводити армію з оточення.

Під шаленим вогнем польських гармат козаки возами, наметами, влас­ним одягом вимостили шлях через болото. Існує переказ, що прикривати відступ залишилося 300 козаків. Малень­кий загін переправився на один з островів і там цілий день стримував наступ поляків. Усі козаки полягли, хоч ворог, зважаючи на їхню відвагу, обіцяв їм помилування.

Узагалі з цим невеликим загоном смі­ливців пов'язано дуже багато легенд.

Так трагічно для України закінчилася битва під Берестечком. Унаслідок Берестець­кої битви:

• козаки втратили понад 30 тис. осіб;
• до рук поляків потрапила канцелярія геть­мана, 28 гармат та багато різної зброї;
• Тугай-Бей захопив українського гетьмана в полон.

Іван Богун. М. Самокіш

Однак знищити козацьку армію не вдалося, більша її частина під коман­дуванням І. Богуна відступила на Київщину. Визволившись із татарського полону, Б. Хмельницький мобілізував нові сили й з великою армією виступив проти ворога. Це послужило сигналом до розгортання партизанської боротьби. Міщани й селяни палили свої оселі, нищили запас харчів. Ворогам доводилося здобувати в бою кожне місто й кожне село Б. Хмельницький почав організовувати оборону на лінії Білої Церкви, і 13 серпня 1651 року під Таборівкою козацькі війська спинили прохід поляків на Київщину.  Тим часом у наступ перейшло литовське військо, якому вдалося захопити Київ. Щоб славне місто недісталося ворогові, кияни, жертвуючи собою та своїм майном, підпалили його з усіх боків. Очевидці розповідали, що ця пожежа не була заздалегідь спланованою, це був акт відчаю. Першим підпалив свою домівку якийсь ремісник, а потім і сам кинувся в полум'я. Його прикладом скористалися й інші ремісники, і незабаром горіло вже більше 50 будинків.

В. Полтавець.  Битва під Берестечком

Дуже швидко місто перетворилося на суцільне багаття. Залишившись без харчів, кияни з гор­дістю заявляли, що тепер полякам вже не буде чо­го грабувати і вони страждатимуть не менше від самих мешканців міста.

За таких обставин литовські війська, очолювані Янушем Радзивіллом, повели наступ на козаків з півночі.

Така складна ситуація примусила обидві сторони піти на переговори. Б. Хмельницький змушений був підписати з ворогами Білоцерківський мир.

28 вересня 1651 року між Б. Хмельницьким та поляками був укладе­ний тяжкий для України Білоцерківський мирний договір. Цей документ ультимативного характеру складався з 24 статей. Головними з них були:

• кількість реєстрового війська зменшувалася з 40 тис. до 20 тис. осіб;
• козацька територія обмежувалася лише Київським воєводством;
• у Брацлавське й Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація;
• магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки в Брацлавському та Чер­нігівському воєводствах, а також відновлювалася їхня влада над селянами;
• гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримським ханством, крім то­го, він позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними дер­жавами. Б. Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король діставав право призначати й звільняти гетьманів;
• на Поділля, Волинь і Чернігівщину вступало польське військо;
• усю старшину й полковників мав відтепер затверджувати король;
• поляки підтверджували права православної церкви;
• проголошувалася амністія всім учасникам повстання.

Білоцерківська угода, як і Зборівський мир, мала суперечливий і тим­часовий характер, але обидві сторони були так виснажені війною, що сподівалися виграти хоч короткий перепочинок

(За «Довідником з історії України»).